Щіткан
Щіткан, -на, м. Раст. Clavaria flava. Вх. Пч. II. 30.
Зміст
СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO
Щіткан, -на, м. Раст. Clavaria flava. Вх. Пч. II. 30.
Іноземні словники
Російсько-українські словники
Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Щітка, -ки, ж. 1) Щетка. Щіткою чистятъ что-либо; щіткою изъ жесткой щетины начисто разглаживаютъ мички; родъ кисти изъ мочалы для мазанья стѣнъ глиной или мѣломъ также называется щіткою. Вас. 200. Чуб. VII. 410.Треба мазати хату, та десь діти щітку закинули. Харьк. у. О густо растущих растеніяхъ говорятъ: як щітка. Лісок, як щітка. Ном. № 14033. Зійшло, як щітка. Мир. ХРВ. 59. 2) Раст. = Щіткан. Вх. Пч. II. 30. 3) а) Родъ хороводной игры, въ которой поется пѣсня: Щітка маленька, де твоя ненька? На маковці сиділа, дрібен мачок дзюбала. Одна изъ играющихъ также называется щіткою. Маркев. 74. б) Также называется: щітка-гребінка. Родъ игры, въ которой просять дать щітку и гребінку. Грин. III. 110. Ум. Щіточка.
[ru.wikipedia.org/wiki/Рамария Материал из Википедии]
Рамария (лат. Ramaria) — род грибов; в разных системах классификации этот род включают в разные семейства: Гомфовые(Gomphaceae), Рамариевые (Ramariaceae), Рогатиковые (Clavariaceae)[1], Лисичковые (Cantharellaceae).
Ілюстрації
|
|
|
Цікаві факти
Щіткан, -на, м. Раст. Clavaria flava. Вх. Пч. II. 30.
І. В. САБАДОШ
====ЯК ЗВУТЬСЯ ГРИБИ? ==== [1] Незначна частина назв (переважно вузьких діалектизмів) утворилася за допомогоюмалопродуктивних суфіксів -ух, -ук, -ас, -ох, -иш, -ан, -ач, -ух(а), -уг(а), -к(о) та ін., напр.: скрипух «груздь», стернюх «печериця садова» червонюк, краснюк «красноголовець», білас «білий гриб», масльох «маслюк», черниш «бабка звичайна», щіткан «клаварія», потяч «боровик королівський», моруха «порхавка», білюга «груздь», волуйко «валуй» та ін.
===Ramaria flava (Schaeff.: Fr.) Quél. === [2]
Atlante dei funghi - Funghi commestibili e velenosi Classe: Basidiomiomiceti Nome scientifico: Ramaria flava (Schaeff.: Fr.) Quél. Sinonimo: Clavaria flava Caratteristiche morfologiche Carpoforo: a cespuglio, alto fino a 20 cm e largo 15 cm, rami dritti, piuttosto radi, cilindrici o spesso compressi, in basso divisi più volte, dicotomici in alto, di color giallo-zolfo o giallo limone, ocracei a maturità, con punte concolori dentate. Tronco: spesso, breve, attenuato alla base, pieno, bianco. Carne: bianca, marmorizzata, tenera, con sapore dolce e odore leggero e piacevole. Spore: ocra.
