Прізвисько

Прізвисько, -ка, прізвище, -ща, с. 1) Прозвище, прозваніе. На їх будуть прізвища прикладать. Мил. 221. 2) Фамилія. Як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. Ч. ЧР. 13. Ha прізвисько, прізвище. По фамиліи, по прозванію. Я зі Львова попівна, на прізвисько Карпівна. Гол. І. 73. Ѳома, на прізвище Дидим. Єв. І. XI. 16.

Сучасні словники

"""Тлумачення слова у сучасних словниках"""

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПРІЗВИСЬКО, а, сер.

1. Найменування, яке іноді дається людині (крім справжнього прізвища та імені) і вказує на яку-небудь рису її характеру, зовнішності, діяльності, звичок. Завжди похмурий і насуплений, постійно строгий і недовірливий, Стороженко швидко здобув собі прізвисько Страж (Яків Баш, Надія, 1960, 176); Українське село вигадливе на прізвиська. Причепить кличку — і носи на здоров'я усе життя (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 16); Своє прізвисько «Осмомисл» (людина великого розуму) Ярослав дістав не тільки за свій природний розум, а й за велику освіченість (Історія СРСР, І, 1956, 57); // рідко. Конспіративна кличка або псевдонім. Завербований товариш діставав підпільне прізвисько і приймав урочисту присягу, під якою підписувався тим же прізвиськом (Дмитро Бедзик, Плем'я.., 1958, 79).

2. рідко. Те саме, що прізвище 1. [Долорес:] Він — дон Жуан. [Анна:] Який? Невже отой... [Долорес:] Отой! Той самий! А який же другий із сотень тисячів усіх Шуанів так може просто зватись «дон Жуан», без прізвиська, без іншої прикмети? (Леся Українка, III, 1952, 331); — Живе мій Василько під чужим прізвиськом: з тюрми і раз, і вдруге втік (Михайло Стельмах, I, 1962, 611).

Словар українського сленгу

ПРІЗВИСЬКО син. прізвисько, кличка: кликуха, поганяло, псевдуха.