Розумаха
Розумаха, -хи, об. Умный человѣкъ, мудрець.
Сучасні словники
РОЗУМАКА, РОЗУМАХА, и, ч. і ж.-, розм. Розумна людина. Лаврін.. скінчив церковноприходську школу, був розумака і майстер на всі руки — і косити, і молотити, і навіть сам шив чоботи (Донч., III, 1956, 86); // ірон. Той, хто вважає себе розумнішим за інших. Та од них, розумак, і вуха затулили, од лиха. Це ж видко, куди наверта — на різанину. Не слухати таких! (Головко, II, 1957, 220); — Розтолкуй мені, як ти такий розумака, чого ходив по цій дорозі тисячу раз і ніколи не збивався, а в цю ніч збився? (Тют., Вир, 1964, 18); Один ти — розумаха.
РОЗУМЕЦЬ, мця, ч. Зменш.-пестл. до розум 1, 2. Невеликий розумець [у вівці], — звичайно німина,— а все-таки такий, як бог йому дав (Фр., IV, 1950, 25); А та вже перелякалася. Що й був розумець — вискочив (Хотк., І, 1966, 78); // ірон. Те саме, що розумака. Бач, який найшовся розумець (Сл. Гр.); Старий знову чогось не помирився із сином.. А потім, дивись, і сусідам піде жалітися, що його сякий не такий розумець не мав в голові олії (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, .180) (Словник української мови: Том 8. (природа- ряхтливий). – К.: Вид-во "Наукова думка", 1997. – 927 с. [1]С. 841)
Ілюстрації
|
|
|
Джерела та література
- Словник української мови: Том 8. (природа- ряхтливий). – К.: Вид-во "Наукова думка", 1997. – 927 с. [1]
