Близнюк

Словник Грінченка

Близнюк, -ка, м. 1) Близнецъ. 2) мн. = Близнята. 3) Волъ, очень похожій на того, съ которымъ онъ въ парѣ. КС. 1898. VII. 46. 4) мн. а) Двойчанки, два соединенные вмѣстѣ одной ручкой горшка. КС. 1882. IX. 459, 461. б) Двѣ деревянный посуды, тоже такимъ образомъ соединенныя. Шух. I. 251. Ум. Близнючок.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

БЛИЗНЮК, а, чол.

1. Дитина, що народилася одночасно з іншою в однієї матері. Його щастя дійшло до зеніту, коли Ганя в рік по шлюбі вродила йому близнюків (Іван Франко, VI, 1951, 165); До Романа водночас повернулися три недовірливі русяві голови близнюків (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 30); * У порівняннях. Вони [Купа та Стецько] були достоту схожі, як двоє близнюків (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 214); Рівними рядочками вишикувались.., ніби брати-близнюки, один в один, новісінькі, мов перемиті, будинки (Юрій Збанацький, Курил. о-ви, 1963, 195).

2. перен., частіше мн. близнюки, ів. Про дуже схожих між собою тварин або схожі предмети; з'єднані однакові предмети, воли, що ходять у парі і т. ін. В руках його погойдувались у вузлику горнята-близнюки. Видко, підпарубчак ніс батькові обід (Михайло Стельмах, II, 1962, 137); На узліссі.. у тіні двох розлогих близнюків-яворів стояли поліцейські мотоцикли (Ірина Вільде, Сестри.., 1958. 260).

Ілюстрації