Жовнір
Жовнір, -ра, м. Солдатъ. Про їдного жовніра війна буде. Ном. № 833. Пішов милий в жовніри, я я іду в черниченьки. Чуб. V. 54. Ум. Жовнірик, жовніронько, жовнірочок. Жовнір походить від українського прозивного «Жівнір» - «солдат» (спочатку - «солдат польської армії»). Морфологічні та синтаксичні властивості жовнір Іменник, одухотворене, чоловічий рід. Вимова МФА: од. ч. [], мн. ч. [] "Іде жовнір з України.Та й керує до дівчини."А хто хоче войну знати/Українські народні пісні з Лемківщини / Упорядник Орест Гижа. – Київ: Музична Україна, 1972. – 404 с.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
1. іст. Солдат польської армії. Польські жовніри їхали по чотири в ряд (Сергій Воскрекасенко, Весна.., 1939, 43); Через вигін повз кухню червоноармієць із гвинтівкою в руках вів двох жовнірів у конфедератках (Петро Панч, Син Таращ. полку, 1946, 84).
2. діал. Солдат. Та не один жовнір плаче, Та й не один туже, Що він, бідний, цісареві Задарма так служе (Народна лірика, 1956, 131); Набігли на циганську халупу турецькі жовніри, зробили трус, познаходили в плавнях якесь манаття (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 377).
Ілюстрації
|
|
|
|
