Жнива

Жнива, жнив, ж. мн. 1) Жатвенный сборъ. Тільки зворуши землю уміючи да посій до ладу, будуть колись добрі жнива на Вкраїні. Хата. XV. 2) Жатвенная пора. В жнива швець шиє, а вона ходить на поле жать. Рудч. Ск. У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Рудч. Ск. 3) Доходное время. Тепер у мірошника жнива: води багато по дощеві, є чим молоти. Каменец. у.

Сучасні словники

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. — Том 1. — С. 488.

ЖНИ́ВА́, жнив, ж. мн.

1.Жатвенный сборъ. Тільки зворуши землю уміючи да посій до ладу, — будуть колись добрі жнива на Вкраїні. Хата. XV.

2.Жатвенная пора. В жнива швець шиє, а вона ходить на поле жать.Рудч. Ск. У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Рудч. Ск.

3.Доходное время. Тепер у мірошника жнива: води багато по дощеві, є чим молоти. Камен. у.

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 538.

ЖНИ́ВА́, жнив, мн.
1. Пора збирання хлібних рослин. Одного разу, саме в жнива, коли всі з дому позабиралися в поле, бідний Мурко ходив голодний по подвір'ю (Іван Франко, IV, 1950, 82);
// Збирання хлібних рослин серпами, косами, машинами. Спішно піднявшись на ранній зорі, 3 косами йшли на жнива косарі (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 427); — Через три дні починаємо жнива, — визначив [Климчук] спокійно, по-хазяйському (Яків Качура, Вибр., 1953, 248);
// перен. Про час напружепої роботи де-небудь. [Ком. флагмана:] Коли сьогодні повернемось до Севастополя, то якраз потрапите на жнива (Олександр Корнійчук, I, 1955, 71); Роман Блаженко теж надягає на міни додаткові заряди, і рана йому не заважає в цій роботі. — Я стидав би ся, — каже він, — сидіти згорнувши руки, коли всім навколо такі жнива (Олесь Гончар, III, 1959, 55).
2. рідко. Те, що вродило; урожай. [Тірца:] Прийде ворог і розоре землю, насів збіжжя і збере жнива (Леся Українка, II, 1951, 151); Ори [хліборобе] її [землю], засівай, збирай багаті жнива (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 30).
___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Вірші

ЖНИВА

Жнива — то найважча робота.

Машини натомлюють шлях,

Як краплі гарячого поту,

Пшениця у сірих мішках.

Ганна Чубач

Хліб наш насущний...

Лани пшениці. Ні кінця, ні краю.

Пливуть комбайни й тануть вдалині.

Село жнивує. Хліб село збирає —

Пережива найрадісніші дні.

І сон утік. І спека не змагає,

І призабуто враз про вихідні.

Село жнивує. Урожай збирає,

Біжать валки по золотій стерні.

А ген, де жовта курява витає, —

Шоферські траси до токів лягли.

І бригадир на обрій поглядає:

— Хоча б дощі оце не почали…

…Село жнивує. Хліб село збирає,

Щоб ми в достатку на землі жили.

Данило Кононенко

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Приказки

Дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять

Буде той голодний, хто жнивами холодочка шукає.

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

СВЯТО ПЕРШОГО СНОПА
Свято першого снопа — урочисте відзначення початку жнив. Вийшовши в поле на зажинки, господиня розстеляє скатертину або рушник із хлібом-сіллю та свічкою. Тричі кланяється ниві, промовляючи: «Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати». Жнива починають у «легкі» дні: вівторок або п'ятницю. Починати косити мусить найшановніший в селі чоловік, який уславився як найкращий хазяїн. Щоб не боліла спина, за пояс втикають гілку ясеня або дуба.

	Подекуди перший зажинок (дві жмені) господиня кладе навхрест на обочині, і вони мають так пролежати до кінця жнив.

Перший сніп ставлять у хаті на почесному місці під образами (у червоному куті). Він обмолочується окремо, зерна з нього святять у церкві, а перед сівбою їх змішують із насінням. Соломою з першого снопа годують худобу, аби не хворіла, а корови щоб давали багато молока.

Крім зажинків, існує ще й обряд «закрутки», щоб рука лихої людини не могла зіпсувати хліба: одна з жінок, узявши жменю колосся, закручує його вузлом. Інші цього часу співають відповідних пісень.
Обжинки — старовинний народний звичай святкування закінчення жнив, що покликаний забезпечити майбутній багатий урожай!
В останній день жнив женці збираються гуртом і під обжинкові пісні в'яжуть останній сніп. У цьому снопі зібрана вся життєдайна сила поля, він має назву дідух. Його прикрашають калиною, квітами, перев'язують стрічками й урочисто заносять до хати. На Новий рік його ставлять на покуті, а виходячи в поле для першого засіву, домішують до насіння вимолочені з нього зерна.
Не можна оминути й обряду завивання Спасової бороди. «Бородою» слугує невелика кількість нескошених колосків, що їх залишають у полі, розраховуючи таким чином забезпечити плодоріддя на наступний рік. «Бороду» перев'язують червоною ниткою або стрічками, кладуть біля неї скибку хліба, сіль і склянку з водою, співаючи:
Оце тобі, борода, Хліб, сіль і вода!
Далі, пригинаючи цей жмут («бороду») колоссям донизу, витрушують його і приказують: «Роди, Боже, на всякого долю, і бідного, й багатого». До речі, це пояснюється такою легендою. Коли Христос не ходив ще по землі, колос жита і пшениці був на всю довжину соломи. Якось Господь з апостолами Петром і Павлом прийшов у подобі жебрака до одного господаря. Замість хліба господиня взяла сирого тіста й кинула в очі Господу. Господь розсердився і сказав, що більше ніколи не буде родитися хліб. Але собаки почали вити, Господь зжалився і залишив на їх долю колосок. Тому селяни кажуть: «Ми собачу долю їмо, а колись колос ішов аж до землі».
Довкола «бороди» водять хоровод, танцюють, співають. Це символізує годування землі на знак вдячності за те, що вона родить.

	По закінченні жнив женці качаються по полю, щоб спина не боліла. Жінки ж ворожать на врожай, тричі кидаючи позад себе серпа: як удариться гострим кінцем об землю, то наступного року буде врожай, а як удариться тупим або держаком, то це поганий знак. 	
Наступне дійство пов'язане з виплітанням вінка зі збіжжя, що ним увінчують голову обраній дівчині-жниці (як правило, найліпшій робітниці) — «княгині» («царівні», «княжні»). Подальші дії полягають у поході під спів пісень до двору найкращого господаря, складання йому обжинкового вінця (як символ достатку й радості), виспівування відповідних бажань. Після цього починається пригощання і частування женців із танцями та піснями.

Ілюстрації

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________