Архив

Архи́в, -ва, м. и архи́ва, -ви, ж. Архивъ. В наших церковних і манастирських архивах усякі дієписні... акти. О. 1862. VII. 62, 63.

Сучасні словники

Словник української мови академічний тлумачний словник (1970—1980)

АРХІВ, у, чол.

1. Установа, яка займається збиранням, упорядковуванням і зберіганням старих документів, писемних пам'яток та ін. Годинами переглядав [М. Костомаров] у темних кімнатах архівів старовинні пожовклі рукописи (Оксана Іваненко, Тарас. шляхи, 1954, 373); Поки розшукав його [документ] в Житомирі, в обласному архіві, то не один пуд солі з'їв (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 112); // Відділ установи, в якому зберігаються старі документи, листи, закінчені справи тощо. Центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму перетворився тепер в найбільше сховище безсмертної спадщини Маркса і Енгельса (Літературна газета, 6.V 1958, 1).

2. Листи, рукописи, знімки і т. ін., які стосуються діяльності якої-небудь установи або особи. Архів Нечуя-Левицького, розкиданий по різних місцях, ніким ще не описаний і не вивчений (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 284); У жовтні 1932 р поліція [у Львові] розгромила редакцію «Вікон», знищила весь архів, заарештувала багатьох співробітників журналу (Історія української літератури, II, 1956, 580). ♦ Здати в архів (до архіву) кого, що — забути, визнати непотрібним. [Орест:] Коли пропало, то вже не поправиш... [Острожин:] Як ви можете так спокійно? Се ж значить, здати себе в архів? (Леся Українка, II, 1951, 83); [Божко:] Е, Гришо, рано ви здаєте до архіву свій скальпель. Поки що операція — радикальна допомога (Сава Голованівський, Драми, 1958, 160).

УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)

АРХІВ
1. постійна збірка архівалій, тобто актів і громадських або приватних документів;
2. інституція, створена для нагромадження, зберігання та доступу до архівалій; існують а. державні, сімейні, церковні; а зберігають інші документи і матеріали (фотографії, кіноплівки, стрічки і пластинки із звукозаписами, відеострічки).

Ілюстрації