Надія

Надія, -дії, ж. Надежда.

Зміст

1 «Словарь української мови»
2 Сучасні словники
- 2.1 Рекомендовані джерела
3 Ілюстрації

«Словарь української мови»

Надія, -дії, ж. - Надежда.
Козак у дорозі, а надія в Бозі. Ном. № 778.
Надія певна. Твердая надежда, увѣренность.
Бути при надії. Быть беременной, ожидать родовъ. Волынь. Ум.
Надієнька, наді́їця. Маю в Бога надієньку, що і сам марно не згинеш. Чуб. Не є мого миленького, моєю сокола, уже моя надіїця інеєм припала. Гол. II. 405.

Сучасні словники

Надія -ї, ж. 1) Впевненість у можливості здійснення чогось бажаного, потрібного, приємного; сподівання. 2) Те (той), на що (на кого) можна надіятися, покладатися, що (хто) є відрадою, опорою для кого-небудь. Плекати надію.

Бу́ти при наді́ї діал. — бути вагітною, чекати пологів (про вагітну жінку).

НАДІЯ, ї, жін. 1. Впевненість у можливості здійснення чогось бажаного, потрібного, приємного; сподівання. Як же його у неволі Жити без надії? (Тарас Шевченко, II, 1953, 67);
Одно тільки скрашало його життя невеселе: надія на. краще, що жевріла в його серці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 104);
Найбільше в нього надії було на те, що він зустрінеться з кимось із сільських хлопців (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 39).

2. Те (той), на що (на кого) можна надіятися, покладатися, що (хто) є відрадою, опорою для кого-небудь. А он розпинають Вдову за подушне, а сина кують, Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають!(Тарас Шевченко, I, 1951, 242);
Слова найкращі — замалі тебе достойно оспівати, надіє нашої землі і всіх земель, Росіс-мати (Микола Упеник, Вітчизна миру, 1951, 58);
Ось як вчинив з нею він, її надія, її опора (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 244).

Жити надією — дуже бажати здійснення того, про що мріють, чого сподіваються. Арсен слав телеграми на ім'я Тасі щодня. Хоч відповіді не було, він жив надією (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 84);
Мала надія; Мало надії; Нема надії — немає впевненості у можливості здійснення бажаного, потрібного і т. ін. Нема дощу та й нема. Ярина показує погано, на озимину мала надія (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 43);
Плекати надію — сподіватися, вірити у можливість чого-небудь. Одарка все ще плекала надію, що її Данилко буде не такий, як інші діти (Петро Панч, Синів.., 1959, 36);
Подавати (подати) надію (надії) див. подавати; Покладати [всю] надію ([всі] [свої] надії) на кого—що — розраховувати на кого-, що-небудь, чекати чогось від кого-, чого-небудь. Як і російські революційні демократи, Шевченко всі свої надії покладав на народ, на велику силу, що таїлася в ньому (Комуніст України, 1, 1964, 73);
[Не] утрачати (утратити) [останню] надію — (не) переставати вірити в здійснення чого-небудь. Хома не втрачає надії знайти отак коли-небудь закопану бочку добрячого столітнього вина (Олесь Гончар, III, 1959, 128);
Лукина перечула через людей, що Улас уже заручився, і втратила останню надію на своє щастя (Нечуй-Левицький, III, 1956, 348);
Уся надія на когоcь — дуже вірити, що хтось здійснить щось бажане, потрібне і т. ін. — На вас уся надія, товариші. Заради цього і прибув сюди до вас. Неодмінно треба звільнити [заарештованого] (Андрій Головко, II, 1957, 530).

Бути при надії, діал. — чекати родів (про вагітну жінку). — Як я була при надії, а він напитий прийшов, то й за волоси мене водив, і ще й кулакував (Лесь Мартович, Тв., 1954, 123).