Вистачати

Вистача́ти, -ча́ю, -єш, сов. в. вистачити, -чу, -чиш, гл. 1) Хватать, хватить, стать, быть достаточнымъ. Одних тенет вистачить на дві милі. Стор. II. 219. 2) Доставить, поставить въ достаточномъ количествѣ. Їм.... треба вистачити добре їсти. Левиц. І. 501. Таке військо вистачимо, що й кримського хана завоювали б. Стор. II. 226. Хоч невеличкий млин, та, знаєш, чепурненький, разпораз, деньудень крутивсь і гуркотів і хліба вистачав хазяїну чимало. Греб. 383. На всіх не вистачиш. Всѣхъ не удовлетворишь.