Ґудз

Ґудз, -дза и ґудзь, -дзя, м. 1) Пуговица. Мет. 403. Ціновим ґудзем застебнувся. Котл. Ен. IV. 26. 2) Шишка отъ ушиба, опухоль. Будував сю хату низького зросту чоловік і двері міряв по собі, то аби сьмо ґудза не набили. Св. Л. 27. Да якийсь бойчак загилив кизяк, вліпив кизяком, аж ґудзь під оком. Грин. ІІІ. 54. 3) Узелъ на веревкѣ, ниткѣ. Сей батіг був і посмолений, а тепер вже давно обліз, аж рудий та товстий такий! І на кінці ґудз як голуб’яче яйце. Св. Л. 74. Ум. Ґудзик. Іде по улиці чоловічок, сам мерзений, мідяні ґудзики, на шапці бляшка з доброго семигривенного. Морд. Оп. 23.

Сучасні словники

ҐУДЗЬ, я, ҐУДЗ, а, чол., діал.

1. Ґудзик (у 1 знач.). Жилетка червона, як жар, ..з блискучими ґудзями (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 45); * У порівняннях. Андрій із жахом дивиться на мене, очі стають круглі, як ґудзі (Степан Васильченко, II, 1959, 99). 2. Ґуля (див. ґуля 1). Білий упав .. на землю, вдарився головою об стіну і набив собі ґудзя (Осип Маковей, Вибр., 1954, 76); Пряжка вдарила Грицуня по вусі, а там зараз набіг червоний ґудз (Лесь Мартович, Тв., 1954, 148); З одного боку намацала ґудз завбільшки, як горіх (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 81). 3. Вузол на мотузку, шнурку, нитці. — Як я тобі зав'яжу ґудз, то ти його не розв'яжеш (Василь Стефаник, Вибр., 1945, 44).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — С. 189.

Ілюстрації

Використані джерела

[1]

[2]

[3]