Їжак
Їжак, -ка, м. 1) Ежъ. Котл. Ен. І. 11. Ном. № 6388. 2) Родъ намордника съ колючками, надѣваемый на телятъ, чтобы они не могли сами сосать корову. Каменецк. у.
Їжа́к (Erinaceus) — один з 9-ти родів ссавців родини їжакових (Erinaceidae). Етимологія: За етимологічним словником української мови слово Їж (їжак) походить або від слова "змія" (гр. έχiς, «змія», вірм. iż «гадюка», дінд. ahih «змія»; ), маючи на увазі "поглинач змій" або від індоєвропейського *eg'hio- <*eg'hi- <*eg'h- «колоти»). Таксономія: Їжаків розглядають як одну з найдавніших груп епітерій, або вищих плацентарних ссавців, яка зберігає низку вихідних для цієї груп ознак. До недавнього часу у межах цього роду види не розрізняли, і найбільші зміни сталися у ІІ половині ХХ та на початку XXI століть, коли було виявлено відмінності між популяціями «звичайного» їжака (Erinaceus europaeus auct.) за низкою генетичних (каріотип, білки) та «тонких» морфологічних ознак (шви черепа, особливості морфології зубів та ін.). За сучасними оглядами фауни у складі роду Erinaceus визнають 4 близькі види: їжак європейський (Erinaceus europaeus) Їжак білочеревий (Erinaceus roumanicus) їжак південний (Erinaceus concolor) їжак амурський (Erinaceus amurensis) У фауні Європи та України довгий час визнавали тільки один вид — Erinaceus europaeus. З приблизно 1970-80 рр. європейських їжаків поділили на два аловиди — Erinaceus europaeus та Erinaceus concolor, межа у поширенні яких проходить приблизно від Балкан до Скандинавії. На початку XXI ст. було підтверджено окремішність малоазійської і закавказької форми їжака (Erinaceus concolor s. str.) від більш північних (зокрема східноєвропейських) популяцій «звичайного їжака», за якими залишено назву колишнього східноєвропейського підвиду — Erinaceus roumanicus. Для зон контакту обох європейських видів (Erinaceus europaeus та Erinaceus roumanicus) припускають наявність зон гібридизації. Поширення: Їжаки роду Erinaceus поширені у помірних широтах Давнього Світу. Вони звичайні у Європі, Середній і Передній Азії, відомі з Сибіру, Китаю, Кореї тощо. В Європі загалом та Україні зокрема їжаки поширені повсюдно. В Україні найчисельніші популяції відмічені на півдні (зокрема, у Криму). Повсюдно види тяжіють до урболандшафту, зокрема, до малих населених пунктів і дачних селищ. У цілком природних місцезнаходженнях зустрічаються не часто і, очевидно, більша частина сучасного ареалу сформувалася внаслідок історичного розселення виду на північ завдяки мережі населених пунктів. Морфологія та екологія: Відмінності їжаків від інших близьких груп ссавців фауни України, які тепер нерідко визнають за відмінності рядів, полягають у наступному: Erinaceidae: Верхня частина тіла вкрита твердими голками довжиною 15–30 мм. Вуха добре розвинені. Тварина здатна скручуватись у клубок. Морда конусоподібна, не має вигляду рухливого хоботка. Череп з міцними широко поставленими вилицями. Передні різці іклоподібні, великі, між ними є помітний проміжок. Soricoidei: Верх тіла вкритий м’яким волосям. Вушниці недорозвинені чи редуковані. Тварина нездатна скручуватись у клубок. Кінчик морди перетворений на рухливий хоботок. Череп без виличних дуг або ці дуги тонкі і відстань між ними вужча за череп. Передні різці малі, або пірамідальні, між ними немає проміжку. За екологією всі їжаки є загалом схожими. Живляться різними дрібними тваринами — комахами, молюсками, анелідами, ящірками, дрібними гризунами. Розмножуються переважно раз на рік, на початку або серед літа. Сховищами слугують різного роду природні або штучні порожнини, нори інших тварин, купи хмизу. Взимку сплять. Здатні до гіпотермії (зниження температури тіла у періоди низької активності). Цікаве про їжаків: З їжаками з язичницьких та античних часів пов'язано святкування початку весни. Надалі ця традиція була поширена на північ Європи з перенесенням урочистостей на борсука, а після окупації Америки — на лісового бабака (їжаки і борсуки там відсутні, але бабак так само прокидається навесні від зимової сплячки). Наразі це свято зробило повне коло і повернулося до Європи (зокрема й в Україну) як «день бабака».