Нудьга

Нудьга, -ги, ж. 1) Тоска, скука. Г. Барв. 431. 2) Нудьга-чоловік. Скучный человѣкъ. Семен це нудьгачоловік. Міус. окр. См. Нуд, нудота.

Сучасні словники

Тлумачення, значення слова «Нудьга»:Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Стан, викликаний бездіяльністю, відсутністю розваг; сум, досада. Богинь напав від чаду дур; Дим очі їв, лилися сльози, З нудьги скакали так, як кози (Іван Котляревський, I, 1952, 217); Та тут можна вмерти з нудьги! А ні полювань, ані бенкетів, ані танків! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 144); Пані натхненно грала на роялі танго й розважала від нудьги саму себе і гостей (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 30); * Образно. Хтось зі зла шарпонув, здавалося, темну завісу, ніби зачинив двері за нелюбими гостями — і між стінами заворушилась нудьга (Степан Васильченко, II, 1959, 52).

2. Стан, викликаний одноманітністю обстановки, відсутністю інтересу до навколишнього, до своїх занять і т. ін. Ви в ірій линете від сірого туману, Від сірих днів, від суму і нудьги (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 66); * Образно. Вигнали нудьгу з села: — Нагулялася, доволі! — А тепер ця зайда, зла виє десь в снігу на полі (Сергій Воскрекасенко, Подивись.., 1962, 20); // у знач. присудк. сл., з інфін. Нудно, нецікаво. Нудьга Йванисі варити, бо куриться; нудьга Йванові сидіти за ткацьким верстатом, бо не видко (Лесь Мартович, Тв., 1954, 140).

3.Стан, що характеризується неспокоєм, тривогою в поєднанні з сумом, апатією; туга, журба. Мене там мати повила І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину (Тарас Шевченко, I, 1953, 229); За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подружжям, що з нею молодий вік ізвікував (Марко Вовчок, I, 1955, 21); — Треба вам сказати, що я іноді хворію на ностальгію, цебто — у мене з'являється нудьга за батьківщиною (Юрій Яновський, II, 1958, 67).

Нудьга бере (взяла, заїла і т. ін.) — про стан апатії, тривоги, суму у кого-небудь.

4. Те саме, що нудьгар. Нудьга за біду дочку оддав, а халепа на весіллі грав (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 316); — Це ж не чоловік, а варивода, нудьга і печаль. Він же своїм словом до серця і печінок добереться, а насмішкою не пожаліє ні батька, ні матері, ні старого, ні малого (Михайло Стельмах, II, 1962, 19).