Літературна творчість

Варто пригадати, як література вивчається у школі: спочатку біографія письменника, потім його твори. Читачі за такого підходу нібито залишаються осторонь. Літературознавець, «озброєний» методологією своєї дисципліни, також мало звертає увагу на тих, для кого, власне, і створюється книжка, вивчаючи фабулу, сюжет, образи головних героїв тощо. Проте література — явище дуже різноманітне, у ньому відбувається певна диференціація, книжка зрештою потрапляє у коло уваги різних читацьких груп.

Спеціаліст у галузі літературної творчості, не зв’язаний однією лише методологією літературознавства, має змогу спершу вивчати унікальний психологічний світ людини, читача з усім розмаїттям його художніх уподобань, нарешті, свій власний духовний світ. Це розкриває нефдоступні раніше в науці можливості збагнути причини популярності або її відсутності тієї чи тієї книжки, прогнозувати «життєздатність» особистого творчого доробку, розширити інструментарій призабутої нині літературної критики. Звісно, й аналіз зразків світової літератури, дослідження проблеми побутування літературних творів відбуватимуться на якісно новому рівні.

Проблема існування тексту цікавила вчених ще у XIX ст. Дослідники намагалися визначити механіз­ми розуміння текстової інформації людьми. Цьому сприяв, зокрема, лінгві­стич­ний підхід. Наприклад, ось що говорить про можливість словесного впливу на психіку закон Гумбольдта-Потебні: «Мова людини, як і всі її елементи, включаючи окремі слова, і навіть звуки та букви, є тільки способом відтворення психічних переживань, співвідносно з особливостями тієї мнеми, в якій вони відтворюються, а не способом переносу або передачі цих переживань». Щодо поняття «мнема», то його можна визначити як комплекс специфічних особистісних ознак, передусім психофізіо­ло­гіч­них, а також сукупність індивідуального досвіду людини. З цього випливає досить несподіваний висновок: саме читач під час процесу засвоєння тексту, так би мовити, оживляє книжку і робить її прийнят­ною чи неприйнятною для прочитання. Сама по собі книжка (особливо художня) не містить чітко визначених інформаційних, етичних, емоційних чи будь-яких інших площин, а «життєвий досвід» стає своєрідними межами, у яких текст залишається «зрозумілим».

Окрім низки зазначених чинників, «якість» існування текстової інформації залежить від соціального тла, культурного і — ширше — лінгвокультурного середовища та деяких інших компонентів, одним з яких є так зване авторське й читацьке бачення тексту. За таких обставин виявляється, що враження від власного тексту в автора може діаметрально відрізнятися від враження про цей самий текст у читача.

Інший момент, який варто зазначити, говорячи про нову спеціальність як про напрямок діяльності літературного працівника. В основі такої роботи має бути прагнення творити художні твори, літературно-критичні статті, публікувати матеріали з історії та теорії літературного мистецтва тощо. Крім того, за певної підготовки, спеціаліст-літератор може працювати на ниві художнього перекладу, прогнозувати розвиток національної та світової літератури, аналізувати функціонування літературних творів у сучасному суспільстві.

Для опанування такого великого кола завдань літературний працівник має знати вітчизняну й світову літературу, історію літературного розвитку та культури загалом, ознайомлюватися з дослідженнями у цій галузі знань, цікавитися процесами розвитку рід­ної мови, опановувати стилістику, основи наукового та літературного редагування, знатися на статтях закону про захист авторських прав тощо.

Це все можливе тільки після серйозної підготовки до творчої та дослід­ницької роботи, для чого й потрібна і фундаментальна, і спеціальна підготовка.

Маючи відповідну підготовку, випускники з дипломом літературного працівника отримують можливість працювати в освіт­ніх закладах, видавництвах, редакціях періодичних видань, радіо та телебачення, у прес-службах — і приватних, і державних організацій, установ, бути літературним агентом тощо.

Основними видами професійної діяльності літературного працівника є:

творча (у галузі літератури); перекладацька;

культурно-просвітницька;

аналітична;

науково-дослідна;

ідеологічна;

педагогічна.

Крім того, літературний працівник, який опанував основну програму вищої професійної освіти у галузі літературної творчості, має змогу продовжити освіту в аспірантурі.

Серед дисциплін, які вивчатиме студент-літератор, будуть: історія літератури, фольклористика, зарубіжна література, критика, теоретичні дисципліни, методика викладання літератури в школі та інші. Тематика спецкурсів і спецсемінарів покликана поглибити знання з української літератури ХІХ — ХХ ст. у різних аспектах, дати грунтовну теоретичну підготовку.

Не менш важливим завданням викладачів літературної майстерності є виявлення талановитої молоді, яка могла б створити підвалини новітнього та всебічного літературного процесу в Україні. В цьому аспекті передбачається започаткувати конкурс творчих робіт.

І наприкінці короткого огляду нової спеціальності — невеликий історичний екскурс.

Як інакше упродовж останнього десятиліття оцінити ситуацію в Україні з національною попу­ляр­ною літературою, окрім характеристики «відсутня»? Лише поодиноким художнім виданням рідною мовою випадає «побачити світ». Але їхню кількість неможливо порівняти з тисячами іншомовних книжок. Український читач не має змоги спілкуватися з вітчизняними авторами, а літературна творчість майже втратила сенс внаслідок неможливості доступу до свого читача-українця.

Найпопулярнішими, як і раніше, залишаються детективи, пригодницькі твори та дитячі книжки (про що свідчить світовий успіх «Гаррі Поттера», який, на щастя, представлено й українською версією). Це означає, що комерційний успіх видань у названих жанрах був би незаперечним. Натомість у касах книжкових супермаркетів українці платять російським перекладачам і упорядникам американського «крутого» детективу, англійського «хоррору», фран­цузької мелодрами тощо. Хтось міг би вказати на те, що й за радянської минувшини в Україні не було відомих авторів детективів, містики та мелодрам. Але почати творити ці жанри можна саме зараз, адже у вітчизняному літературному просторі ніхто не заперечуватиме існування українського історичного роману, сентиментальної прози, ліричної поезії та чудових дитячих творів, на які епоха соцреалізму не мала особливого впливу.

Якщо повернутися до теми популярності, то нині навіть люди, далекі від, скажімо, лондонських реалій, вже хоча б поверхово знають окремі факти життя й побуту у Великій Британії. Так, знову йдеться про «Гаррі Поттера». Справді, англійці, шведи, французи ніколи не ставилися до художньої літератури як до незначущого явища. Бо достеменно невідомо, хто більше активізує зацікавленість певною державою — державні лідери, політики чи автори популярної літератури та діячі культури?

На завершення — про можливість створення у нашій державі пільгових умов оподаткування для видавничої діяльності. Потрібно усвідомити, що відповідні цифри мають помітно перевищувати аналогічні показники в Росії. Пільги повинні бути більшими, адже український книжковий ринок значно менший за російський.

Отже, в очікуванні позитивних змін у галузі книговидання в Україні МАУП запрошує майбутніх сту­ден­тів здобути спеціальність «літературна творчість», опанувавши яку, духовно багата людина отримає рідкісну можливість — на порозі нової епохи творити новітню українську літературу.