Верба
Зміст
«Словарь української мови»
Верба, -би, ж. Верба, ветла, Salix. Шумлять верби в кінці греблі, що я насадила. Мет. 113. Не стояла б до півночі з милим під вербою. Шевч. 12. Будь високий як верба, а багатий як земля. Посл. У його на вербі груші ростуть. Онъ вретъ, онъ говоритъ небылицы. Куди не підеш, то золоті верби ростуть. Вездѣ испортишь дѣло. Рудч. Ск. II. 61. Вербу носити почав. Запилъ. Грин. І. 233. 2) — дика = Дереза. Вх. Пч. І. 11. Ум. Вербка, вербиця, вербичка, вербиченька, вербочка.
Сучасні словники
Верба, и, жін.
Тлумачення: Верба — дерево або кущ з гнучким гіллям, цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками. А над самою водою Верба похилилась (Тарас Шевченко, II, 1953, 8); Хутірець обріс вербами та осокорами (Іван Микитенко, II, 1957, 18).
Верба — дерево або кущ пн. півкулі; відзначається швидким ростом; в Україні бл. 30 видів; найпоширеніші: в. біла, в. ламка, в. гостролиста (шелюга), в. 3-тичинкова (білолоз), в. 5-тичинкова (верболіз); квітка в. медонос; з кори одержують дубильні речовини й барвники, саліцин; в. використовують як рослину-піонер для залісення пустищ, укріплення берегів водойм та річок; плакучі та пірамідальні різновиди вирощують як декоративні.
Орфографічний словник української мови: верба-іменник жіночого роду. Але: дві, три, чотири верби.
Фонетичний запис:[wерба́ ]
Морфологічний запис: верб-а
Словотворення: верба→вербниця
Українсько-російський словник: верби́чка(единичное дерево),верби́на; ветла́, мн.вё́тлы ;ива
Фразеологічний словник української мови: золоті верби ростуть - виходить що-небудь пусте, недоладне;як ви́росте гарбу́з на вербі́ - уживається як категоричне заперечення змісту зазначеного слова; ніколи не буде; на вербі́ гру́ші - нісенітниці, дурниці;пови́снути на вербі́ - заподіяти собі смерть; повіситися;як чорт до сухо́ї верби́ - дуже сильно;
Це цікаво знати!
Рід верб численний. Ще Пліній Старший дві тисячі років тому описав вісім різних верб. А нині їх, стверджують вчені, понад 500! Тільки в Україні можна знайти 30 видів верб і понад 200 гібридів та різновидів.
Ще в сиву давнину люди шанували вербу. Її оспівували в піснях і легендах, її образ — один з найулюбленіших у народі. Слов'яни вважали вербу символом родинного вогнища. Молодих обов'язково водили навколо куща лози. З вербою лягали і в домовину. Археологів, яким першим пощастило побачити гробницю Тутанхамона, вразило те, що поряд з маслиновими гілками, пелюстками лотоса й волошками на покривалі юного фараона лежали й гірлянди з вербових листків! Ця давня любов до верби народилася, безумовно, від того, що дуже вона гарна, дуже корисна для людини. Християнська церква ввела поважання верби до своїх обрядів. У нас є навіть свято — Вербна неділя. Було заведено в цей день квітки-сережки варити з кашею і їсти, а молоді гілочки — святити.
Народна медицина також використовує вербу. Настойкою з подрібненої кори лікують застуду та лихоманку, збивають жар. Відваром і порошком з кори очищають та вигоюють рани, нариви, опіки. З вербової кори в першій половині 20 століття було добуто саліцилову кислоту. Назва її походить від латинського слова «салікс», яке в перекладі й означає верба.
Люблять вербу в народі за красу, за притаєну зажуру та гордий сум. Шанують і оспівують її в піснях та у віршах. Коли Тарас Шевченка відправили з Орської фортеці на заслання, по дорозі в місті Гур'єві знайшов він гілочку верби. І, мабуть, так зажурило серце за рідною Україною, так нагадала вона йому далеку милу батьківщину, що не зміг покинути її, узяв з собою. Прибувши на місце заслання, посадив він ту маленьку лозину на непишному солдатському городі. Прийнялась гілочка, переборола місцеву спеку, пішла вгору і стала могутнім деревом. Уже друге сторіччя стоїть «шевченківська верба» у Форті Шєвченка. А коли відзначалася 110-та річниця з дня смерті Кобзаря, звідси, з півострова Мангишлак, привезли в Україну маленьку гілочку «поетової вербиченьки». Її урочисто висадили в місті Львові, у Стрийському парку. Тепер це вже доросле дерево. І росте близька родичка верби, якою милувався Тарас Григорович, як живий пам'ятник безсмертний українському поетові.
Ілюстрації
|
|
|
|
Див. також
Автори статті: Байрамли С.,Мельник І.
