Телефон

ТЕЛЕФОН, у, чол.

1. Вид електрозв'язку, що дає змогу передавати та приймати мовлення на великій відстані по дротах. І коли вже від тебе до мене телефон проведуть? (Леся Українка, V, 1956, 113); Недавно я подзвонив телефоном до одного знайомого артиста. Жіночий голос одповів мені, що артиста нема вдома (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 132); Корнієнко стояв біля столу.., розмовляв з кимось по телефону (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 308).

2. Апарат із сигнальним дзвінком і трубкою для розмов за допомогою такого виду зв'язку. Прокидаюсь в незрозумілій тривозі.. Телефон дзвонить сильно і уперто. Може, яке нещастя, потоп, землетрус? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 407); [Таня:] Така досада — зіпсувався телефон. Вже скільки разів намагалась подзвонити — і все марно (Вадим Собко, П'єси, 1958, 105); [Дубина:] Дозвольте, професоре Кравченко, записати номери ваших телефонів (Захар Мороз, П'єси, 1959, 159).

Телефон-автомат — телефонний апарат для загального користування, який включається, коли вкинути в нього монету певної вартості. 

♦ Висіти на телефоні див. висіти; Не злазити з телефону див. злазити 1.

3. розм. Номер телефонного апарата.