Величати
Велича́ти, -ча́ю, -єш, гл. 1) Величать, называть, титуловать. Тільки будуть мене, мати, на підпитку гречкосієм, домонтарем величати. Макс. Один одного звикли добродіями величати. ЗОЮР. II. 201. 2) Почитать, относиться съ уваженіемъ; чествовать. Дурня багатого всі величають. Ном. № 1429. Андрею, не будьте свинею, коли вас люде величають. Ном. № 2837. Десь я тобі та докучила, по твоєму двору ходячи, кіскою маючи, твій двір величаючи. Макс.
ВЕЛИЧАТИ, аю, аєш, недок., перех. - Називати кого-небудь шанобливим ім'ям, підкреслюючи цим свою повагу до нього. Один одного звикли добродіями величати (Словник Грінченка); [Наталка:] Здорові були, добродію, пане возний!.. Я вас зову так, як все село вас величає, шануючи ваше письменство і розум (Іван Котляревський, II, 1953, 6); Він величав її «нашим заспівувачем», побажав їй багато здоров'я-віку (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 8);
Величати розм. Називати кого-небудь ім'ям згідно з його чином; титулувати. — Тільки з уговором піду: щоб ні ти, ні жінка твоя, ні сім'я твоя, щоб не величали мене благородим (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 322);
Величати ірон. Називати когось яким-небудь ім'ям, прізвиськом, образливим або не відповідним, не властивим йому. [Храпко (набік):] Щоб тобі язик руба став, як ти мене чортом величаєш! (Панас Мирний, V, 1955, 158); За її горластість весь вагон уже величав бабу комендантом (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 454);
Величати розм. Називати по батькові. Ніхто не смів її не тільки відьмою або чим взивати, та ще й величали її..: Семенівна (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 223); [Шумейко:] От таке! Чи ж не Андрійовичем його величають? (Іван Микитенко, І, 1957, 463);
Величати - прославляти, вихваляти, звеличувати. — Славно, славно! — закричали всі звірі і дуже величали Лисову розсудливість (Іван Франко, IV, 1950, 69); Піснею Вітчизну величають (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 39); Стрічайте юних, стрічайте, епоху в піснях величайте! (Павло Тичина, До молоді.., 1959, 26).
Величати фольк. Вшановувати когось, співаючи на його честь обрядову пісню. [Дранко:] Просимо дорогих гостей величати наших молодих весільною піснею (Марко Кропивницький, I, 1958, 22).
(Куліш Олена)
