Помело

Помело́, -ла, с. 1) Метла. Зробив батько помело, три дні хати не мело. Чуб. V. 1136. 2) Тряпка на длинной палкѣ для чищенія трубъ отъ сажи. Харьк. 3) Раст. Viscum album, омела. Вх. Лем. 453. Ум. Помельце́. Помельце замело. ЕЗ. V. 128.

Сучасне значення

Помело, -а, сер.

Тлумачення:

Помело - 1) Палиця з прив'язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів. [Степан:] Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело! (Марко Кропивницький, II, 1958, 61); Тут уже й гості почали злітатися: хто у вікно на помелі скаче, хто в двері на лопаті суне (Михайло Стельмах, II, 1962, 306); * Образно. Над музиками і танцюристами в'ється помело пилюки (Панас Кочура, Зол. грамота, 1960, 213); * У порівняннях. Дим від пожарища тягнувся довгим чорним помелом у поле через городи (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 27); // Те саме, що мітла 2) перен., зневажл., рідко. Людина, якою помикають. — Та щоб дурної сокири позичити, то треба на це аж дозволу чоловіка? Він, кажеш, господар... А хто ти в нього? Помело? Наймичка? (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 184).

Ілюстрації