Хукати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 07:48, 30 вересня 2012; Matasar.ei (обговорення • внесок)
Хукати, -каю, -єш, гл. Дуть (ртомъ). Дитина хукає на жижу. Котл. Ен. VI. 25. Хукає собі у руки. О. 1861. V. 74. І в рученьки не хукав. Нп.