Урікати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 06:22, 30 вересня 2012; Matasar.ei (обговорення • внесок)
Урікати, -каю, -єш, сов. в. уректи, -речу, -чеш и урікнути, -кну, -неш, гл. 1) Укорять, укорить. Ніхто мене ні в чім не урікне. О. 1862. V. 40. 2) Сглаживать, сглазить (человѣка). Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало. Лебед. у. Врече тебе й косу твою. Мил. 50. Той нашу бджолу урече. Мнж. 151. Щоб не врекли вражі люде моєї краси. Нп.
