Бурчати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 23:06, 27 липня 2012; Matasar.ei (обговорення • внесок)
Бурчати, -чу, -чиш, гл. 1) Ворчать, брюзжать. Хто має багацько, той бурчить; а хто не мас, той мовчить. Ном. Ав 1593. Утихомирься, не бурчи. Котл. Ен. ІІІ. 37. 2) Журчать (о ручьѣ, потокѣ). 3) Урчать. Бурчить у животі.