Причина

Причина, -ни, ж. 1) Причина. Було б чути се, що земля ходить. З якої причини? Земля не віз. Ком. І. 24. Хто був причиною розстання мого, щоб мій ввесь смуток упав на нього. Чуб. V. 358. Я ж не причиною, що болить, — не виноватъ же. я, что болитъ. Зміев. у. 2) Вина. Не можу я. пане, на инших казати, бо моя причина, буде Бог карати. Чуб. V. 344. 3) Несчастіе, бѣда. Сталась йому причина: сіль головку розбила. Рудч. Чп. 168. Плаче, плаче сиротина по моїй причині. Мет. 463. Я з того не винен, що така причина впала. КС. 1883. III. 671. 4) Падучая болѣзнь. Причина його б’є. Щоб тебе причина кинула. Її й не сватають, бо на їй причина буває. Черниг. у. 5) Помѣшательство, порча. Ото ж моя дівчинонька, що сонна блудила: отаку то їй причину ворожка зробила. Шевч. 30. Ум. Причинка. Мет. 191. Причинонька. Чуб. V. 584.