Подоба

Подоба, -би, ж. 1) Образъ, видъ, наружность. Виходь, наша пані молода, абисьме виділи, што в тя за подоба: цись така, як била, цись ся перемінила. Гол. IV. 441. Що в салдата за подоба, за плечима вся худоба. Чуб. V. 970. Дуже гарна дівчина, такої подоби і не бачили у нас. Стор. МПр. 27. 2) Сходство, подобіе. 3) Употребляется какъ нарѣчіе или безл. глаголъ преимущественно съ отрицаніемъ въ значеніи: прилично, слѣдуетъ; нравится. Г. Барв. 420. Чи подоба так робити? Чи подоба ж се, бабуню? МВ. (О. 1862. III. 37). Не подоба зірці так рано зіходити, не подоба дівці до козака виходити. Чуб. V. 311. Не подоба, діду, тобі таке робити. Зміев. у. Не подоба твоя, не подобны річи викладати коня, до коханя бічи. Гол. III. 317. 4) До подоби. Нравится. Ой, дівчино, тось ми до подоби. Гол. 4) У подобі стати. Понравиться. У подобі став їй новий піп. Г. Барв. 149. Ум. Подо́бонька. Як милого не любити, коли подобонька: сам білявий, вус чорнявий, як у соколонька. Гол.