Погонич
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 19:46, 23 вересня 2012; Matasar.ei (обговорення • внесок)
Погонич, -ча, м. 1) Погонщикъ, работникъ, погоняющій воловъ при пахотѣ или у чумаковъ. Рудч. Чп. 90. От він узяв, нарвав війце і підпріг єї, а жінку поставив за погонича. Рудч. Ск. І. 180. 2) Возница. Ляснув погонич пугою, коні... потюпали і зникли з очей. К. Оп. 5.
