Цундрій

Цундрій, -рія, м. Оборвышъ, крайній бѣднякъ. Желех.

Сучасні словники

Цундрій — це діалектне, зневажливе слово, що означає крайнього бідняка, обірванця або людину, яка живе у великих нестатках. Воно походить з західноукраїнських говірок (закарпатський, галицький діалекти) і є синонімом до слів «злидар», «голодранець».

Основні характеристики:

Значення: Обірванець, крайній бідняк.

Синоніми: Цундря, злидень, голодранець, обірванець, харпак.

Походження: Діалектне слово, часто вживане у Фр. (Франковщина/Желехівський словник).

цу́ндра «лахміття, дрантя»

запозичення з румунської мови; рум. [ţundră] «довгий і широкий селянський одяг» походить від етимологічно нез’ясованого угорського condra «тс.» (можливо, пов’язаного з cudar «негідник; обшарпаний; нікчемний»);

Фонетичні та словотвірні варіанти:

цу́ндра́вий «пошарпаний»

цу́ндравка «подерта або полатана сорочка»

цундра́к «старий одяг»

цундри́на «лахміття, дрантя»

цундрі́й «обідранець»

цу́ндровка «обдерта жінка»

цу́ндря «тс.»

Етимологічні відповідники

ţundră «довгий і широкий селянський одяг» румунська condra «тс.» (можливо, пов’язаного з cudar «негідник; обшарпаний; нікчемний»)

Ілюстрації

Джерела та література

Словник Горох

Цікаві факти або додаткова інформація

Як бідняк свою Біду жадібному купцеві продав (українська народна казка)

Жив собі на світі бідняк Гриць. Що не посіє – градом поб'є, що не заробить – крізь пальці водою стече. А все тому, що оселилася в його хаті Біда. Сидить вона на печі, ногами теліпає, з Грицевої миски останню кашу виїдає. Працює чоловік з ранку до ночі, а злидні тільки множаться.

Зрозумів Гриць: якщо Біду не здихатися, то й віку не доживеш. Змайстрував він міцну дубову скриню, оббив її товстими залізними обручами та й каже голосно, щоб на печі чути було:

– Ох і гарну я схованку для золота зробив! От тільки чи простора вона всередині, чи поміститься туди мій скарб?

Біда почула про золото, вуха нашорошила:

– Ану, пусти мене, я перевірю!

Стрибнула Біда в скриню, а Гриць тільки того й чекав – хрясь важкою кришкою! Навісив пудового замка, поклав скриню на воза та й повіз на великий ярмарок.

Ходить Гриць між рядами, скриню на самісінькій видноті тримає. Підходить до нього місцевий багатій, купець Каленик, що за зайву копійку ладен був і рідну матір продати.

– Що продаєш, чоловіче? – питає купець, підозріло зиркаючи на залізні замки.

– Продаю, пане, небачений скарб, – хитро примружився бідняк. – Чарівна річ! Хто її в хаті тримає, у того багатство само по собі росте і множиться. Тільки от я бідний, не маю чим цей скарб годувати, тож мушу віддати в добрі руки, щоб з голоду не пропав.

У купця аж очі загорілися від жадоби. Відсипав він Грицеві повен гаман червінців, схопив скриню і чимдуж помчав до свого розкішного маєтку.

Замкнувся Каленик у найглибшому льоху, де зберігав усе своє золото та срібло. Тремтячими руками збив замок, відкинув кришку... А звідти як вискочить щось кошлате, сіре, зубасте!

– Ого! – зраділа Біда, озираючись довкола. – Оце так роздолу! Тут мені на сто років їсти вистачить!

І кинулася Біда на купцеве добро. Золото іржею береться, срібло чорніє, дорогі заморські шовки на порох розсипаються. За одну ніч від незліченного багатства Каленика залишилися самі лише збитки та голі стіни.

А хитрий Гриць на ті ярмаркові червінці купив собі пару волів, нову хату поставив і зажив у добрі та злагоді. А коли сусіди дивувалися, куди ж його злидні поділися, він лише посміхався в сиві вуса:

– Біда, добрі люди, ніколи в повітрі не розчиняється. Вона завжди йде туди, де жадібність їй двері навстіж відчиняє!