Зітхати
Зітха́ти, -ха́ю, -єш, сов. в. зітхнути, -хну, -не́ш, гл. 1) Вздыхать, вздохнуть. Зітхнув тяжко я до Бога. Чуб. № 1088. 2) — духа. Испустить духъ. Се промовивши, зітхнув духа. Єв. Л. XXIII. 46.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів). Олеся лежала, як труп, і тільки перед вечором почала важко зітхати та дихати, не розплющуючи очей (Н.-Лев., III, 1956, 162); Ночами йому, видно, гіршало, бо чути було, як він зітхає в темряві, стримуючи біль, поскрипує зубами (Гончар, III, 1959, 177); Матроси тихо зітхають, зиркаючи раз у раз на Марію (Кучер, Чорноморці, 1956, 444); * Образно. Цілу ніч до зорі я не спала. Прислухалась, як море шуміло. Як таємная хвиля зітхала - І як серце моє стукотіло (Л. Укр., І, 1951, 65).
2. по кому - чому, рідко об кому - чому. Сумувати, журитися за ким-, чим-небудь. Та й було об чому зітхати: після смерті князя добро його узяли в опеку [опіку], дожидаючи сина з столиці (Мирний, IV, 1955, 31); // по кому, розм. Бути закоханим у кого-небудь. Грицько був хлопець «геройський», як говорили про нього на селі: рослий, сильний, відважний... А до всього ще і вродливий. Не одна дівчина зітхала по ньому (Головко, II, 1957, 514).
Ілюстрації
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%B7%D1%96%D1%82%D1%85%D0%B0%D1%82%D0%B8
