Времення

Времення, -ня, с. Хорошая погода? Чиє времення, того й погода. Ном. № 13354.

Сучасні словники

Вре́мення — іменник середнього роду в українській мові, що означає сприятливий час, гарну погоду або період удачі та панування. Слово є похідним від давньослов’янського *verme (час). Корінь спільний з сучасним «время» (архаїзм в укр. мові) та «час». Морфологія: Суфікс -ння надає слову значення тривалості або стану (подібно до гуляння, спання). В українській мові питомим відповідником є слово «годиина», яке в діалектах також означає «гарну погоду» (наприклад, «настала година» - визирнуло сонце).

Джерела та література

Етимологічний словник української мови : у 7 т. Т. 1 (А–Г). Стаття «Верем’я». Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. : у 2 т. — К.: Наукова думка.