Козакувати

Козакува́ти, -ку́ю, -єш, гл. заст. Бути козаком (у 1, 2 знач.). - На Січі добре козакувати, а на займанщині хліб робити! - сказав [Мирон] сам собі (Мирний, І, 1949, 180); Колись він козакував, був у неволі турецькій, але визволивсь відтіля (Гр., І, 1963, 344); Він давно покинув козакувати і за час моєї служби жодного аулу ханського не зруйнував (Ле, Наливайко. 1957, 24).

2. розм. Те саме, що парубкувати. - Чи ви напитали собі яку службу, чи й досі козакуєте та бурлакуєте? - спитав в Кованька Дунін-Левченко (Н.-Лев., І, 1956, 612); - Воно, звісно, для нього та дочки забагато [двох кімнат], та не буде ж він до смерті козакувати! (Дім., Ідол, 1961, 175). Ном. № 6291.

Див.також

“Козакувати на дурняк” / “козакувати за дурно” Значення: хоробрувати, ризикувати або бравувати там, де це нічого не коштує; «прикидатися сміливцем без справжньої потреби».

Приклад: Неважко козакувати на дурняк, коли відповідати не тобі.