Легот

Ле́гот, -ту, м. Зефиръ, легкій вѣтерокъ.

Сучасні словники

Словник Української мови
ЛЕГІТ, готу, ч. Легкий приємний вітерець. Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті як пух легенькі білі хмаринки (Коцюб., І, 1955, 111); * Образно. Що третій Вітер молодий - Ласкавий Легіт- Теплокрил (Тич., І, 1957, 50); * У порівн. Але ось щось затремтіло, В небі щось зашелестіло, Ніби легіт, мов вітрець. Наче в скрипку гарний грець Потихеньку грає, грав (Перв., Райдуга.., 1960, 162); До неї леготом полину (Сос., Вибр., 1941, 219); // перен. Шум, гомін і т. ін., що нагадують віяння легкого вітерця. На берегах невгавне пташиний легіт (Чорн., Визвол. земля, 1959,143); Розірвались на камінні золоті хмарки, І пливуть.. в леготі ріки (Гойда, Сонце.., 1951, 9).