Пісня

Пісня, ні, ж. Пѣснь, пѣсня. Наша дума, наша, пісня не вмре, не загине. Шевч. 46. Ум. Пісенька, піснечка. Мет. 151.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПІ́СНЯ, і, жін.

1. Словесно-музичний твір, признач. для співу. Дзвінка дівоча пісня, сердечна та тужлива, лунає десь у зелених горах (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 44); З-над річки лине пісня голосна (Максим Рильський, III, 1961, 183); * У порівняннях. У роботі, в батька в ласці, Як у пісні, як у казці. Дві сестри зросли (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 18); Мова — наче пісня та — протяжна, співуча; так і тягне, так і вабе [вабить] до себе (Панас Мирний, III, 1954, 262); // Мелодійні звуки пташиного співу. Соловейко в клітці тісній Пісні виспівує... (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 175); Лунає в повітрі весела пісня жайворонка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17). ▲ Пісня без слів — невеликий наспівний інструментальний твір.

2. Невеликий ліричний вірш, поетичний твір, написаний в музично-поетичному стилі. Егеж! — Переписала Я Гейнові пісні (Леся Українка, I, 1951, 38). ♦ Довга пісня див. довгий; Інша пісня — інша справа. Але тут зовсім інша пісня... Тут справа серйозна... Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього «перша й остання».. То тут потрібен інший підхід (Олесь Гончар, III, 1959, 336); Лебедина пісня див. лебединий; Співати (заспівати) іншої пісні (іншу пісню) — діяти, чинити і т. ін. інакше, по-іншому. Хтось тільки тепер так слухає лікарів, бо таки сам почуває, що неміцний дуже і аби від якої дурниці може розклеїтись, але як уже склеїться на добре, то зовсім іншої пісні заспіває... (Леся Українка, V, 1956, 388); [Стара] пісня; Старі пісні — що-небудь давно відоме. — Петро ж та Яким пішли в Крутий Яр, а я оце зайшов за тобою.. — Я вже чув таку пісню... (Панас Мирний, I, 1949, 313); Але годі, це стара пісня (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 369); Весь зал раптом завирував: — Годі! Чули! Геть! — неслося з усіх кінців. — Старі пісні! (Олесь Гончар, II, 1959, 188).