Пан

Пан, -на, м. 1) Господинъ, баринъ, помѣщикъ. Коли б пан до плуга взявся, то б і світа одцуравсяНом. Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать. Ном. Употребляется какъ титулъ при обращеніи къ кому либо. Прибавляется при фамиліи, имени, родственномъ названіи, служебномъ титулѣ и пр. изъ вѣжливости, какъ русское: господинъ, господа; множ. число, особенно когда слово употреблено въ видѣ обращенія, будетъ: панове. Ой обозветься пан Хмельницький, отаман, батько Чигиринський. АД. II. 36. Ей, пане куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий! Нащо нам з тобою кролевські листи удвох читати? АД. II. 4. Гей, пане Потоцький! Чом у тебе и досі розум жіноцький? АД. II. 33. Ой одсунув та пан Нечаєнко кватирьку од ринку. АД. II. 71. Ой ходімо, пане брате, на тай кут помалу! Мет. 85. Друзі, пановемолодцї. АД. І. 183. Правда, панове, полягла Мішки Самійла голова. АД. І. 219. Пане добродію! Милостивый государь. Левч. 4) Съ притяжательнымъ мѣстоименіемъ или существительнымъ, указывающимъ на принадлежность женщинѣ, кромѣ прямаго значенія, также: мужъ. АД. II. 5. Прилетіла пташка, біля його впала: такі очі, такі брови, як у мого пана. Мет. 103. «Меласю!» каже Черевань, «чи бачиш, що тут у нас діється?» Бачу, бачу, пишний мій пане! К. ЧР. 49. Паном діло жити. Жить по барски. Мірошник паном діло жив. Греб. 383. 2) Господь. Ой що ж мені пан Бог дав? Чуб. V. 65. 3) Родъ игры. Ив. 16, 19, 38. Ум. Панок, паночок, панонько.