Плеснути

Плесну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Одн. в. отъ плескати. 1) Плеснуть. Взяв горілку, вихилив та й плеснув під стелю. Г. Барв. 210. 2) Хлопнуть въ ладоши. Плеснула рученятами.

У сучасних словниках

ПЛЕСНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Однокр. до плескати 1—5. Вода плеснула на берег і зразу з гуком побігла назад (Панас Мирний, I, 1954, 313); Виплила качка, об воду плеснула (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 88); Він кинув у вогонь жертву, плеснув вина (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 23); Плеснув руками Андрій: чоботи, одежа, лице — все в Запорожця було вимащене в болото (Степан Васильченко, II, 1959, 113); Тищенко так плеснув Частія по плечу, що той аж зігнувся (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 414); * Образно. Спочатку на обличчі молодої жінки майнув подив,.. а ще за мить — ніби кригу зірвало — глибока радість плеснула з очей (Семен Журахович, Опов., 1956, 79).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 577.