Кервель

Ке́рвель, -лю, м. Раст. Scandix Cerefolium L. ЗЮЗО. І. 135.

кервель — КЕ́РВЕЛЬ, ю, ч., бот. Однорічна рослина родини зонтичних, листя якої використовують як прянощі. За зовнішнім виглядом кервель нагадує петрушку з більш тонкими і ніжними листками, які мають приємний анісовий запах (з наук.-попул. літ.). Словник української мови у 20 томах Кервель[1] (Anthriscus cerefolium) — однорічна трав'яниста рослина роду бугила родини окружкових. За зовнішнім виглядом нагадує петрушку з більш тонкими і ніжними листками, які мають приємний анісовий запах. Поширення Батьківщиною кервеля вважається Західна Азія та Кавказ. Культивується у Криму, Молдові та Закавказзі. Розмножується кервель насінням. Невибагливий до ґрунту, найкраще росте у тінистих місцинах. Використання Був відомий ще у III столітті до н. е. давнім грекам та римлянам, які використовували кервель як супову приправу та додавали його у соуси. І понині кервель вважається цінною пряносмаковою рослиною за тонкий анісовий запах і великий вміст вітамінів. Як приправу використовують молоді ніжні листя, зібрані до цвітіння. Щоб збільшити вихід листя збирачі постійно зривають квіткові бруньки. Свіже листя додають до салатів, супів, м'ясних страв, страв з яєць, сиру, баранини та смаженої риби, часто використовують для ароматизації оцту.

Широкого використання набув кервель і в народній медицині, зокрема при лікуванні розладів шлунку, хвороб нирок, запамороченні, захворюваннях дихальних шляхів, сечового міхура, туберкульозі, а також при висипах на шкірі.