Свобода

Свобо́да, -ди, ж. Свобода. Чи треба там непогоди, де єсть щастя і свобода. Чуб. V. 236.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Свобо́да — можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи, неволі, рабству. Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі (навмисність волі, усвідомлена свобода) або стохастичним законом (непередбачуваність витоку події, неусвідомлена свобода). У цьому значенні, поняття «свобода» протилежно поняттю «необхідність».

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Відсутність політичного й економічного гноблення, утиску й обмежень у суспільно-політичному житті якого-небудь класу або всього суспільства; воля. Не вам, Не вам, в мережаній лівреї Донощики і фарисеї, За правду пресвятую стать І за свободу (Тарас Шевченко, II, 1963, 296); Великі питання політичної свободи і класової боротьби вирішує, кінець кінцем, тільки сила.. (Ленін, 11, 1970, 16); // Державний суверенітет. — Великі жертви, принесені нами в ім'я свободи і незалежності нашої Батьківщини,.. не минули марно і увінчалися повною перемогою над ворогом (Олесь Гончар, III, 1959, 440).

Демократичні свободи — визначена законом можливість участі громадян у суспільно-політичному житті країни,
сукупність усіх політичних прав громадян. 

2. Перебування не під арештом, не ув'язненим, не в неволі і т. ін. Був [Гордіюк] в опришках колись, але, піймавшися, обіцяв за ласку свободи перейти на службу поліційну (Гнат Хоткевич, II, 1966, 54); В'язні не втрачали надії вирватися на свободу, не схилялися перед жорстокою долею (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 209). ♦ Дарувати свободу див. дарувати.

3. Життя, існування і т. ін. без залежності від кого-небудь, можливість поводитися на свій розсуд. — Я просвічена людина, маю право на свободу, на самостійність. Хто має право держати мене на припоні? (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 68); Достаток, свобода, безклопітність, молодий муж,.. добра свекруха, милі люди.., — чого ж їй бракувало, ну, чого? (Гнат Хоткевич, II, 1966, 34); Жінки [кочовиків-скотарів] користувалися великою свободою і навіть були ватажками на війні (Історія СРСР, I, 1956, 13); Свобода немислима без відповідальності кожного члена суспільства перед суспільством (Комуніст України, 9, 1968, 7).

4. Можливість діяти без перешкод і заборон у якій-небудь галузі. Пролетаріат завоював усьому російському народові ..небачену на Русі свободу друку, зборів, спілок (Ленін 19, 1971, 398); Справжню, реальну свободу в творчості забезпечує принцип партійності, вимагаючи зв'язку літератури і мистецтва з пролетаріатом, служіння найширшим народним масам (Радянське літературознавство, 9,1969, 7); Свобода слова.

5. Філософська категорія — можливість вияву суб'єктом своєї волі в умовах усвідомлення законів розвитку природи і суспільства.

Свобода волі — здатність приймати рішення із знанням справи;
Свобода і необхідність — філософські категорії, що виражають діалектичну суперечність між діяльністю людини як розумної істоти й об'єктивними законами природи та суспільства;
Свобода совісті див. совість. 

6. Легкість, відсутність утруднень у чому-небудь. Нерішучість та порожнеча відбилася навіть на характері й зовнішнім вигляді тої промови, яку мав нарешті Марусяк до своїх легінів. Не було свободи, не було сміливості, молодечості (Гнат Хоткевич, II, 1966, 227).

7. заст., рідко. Простота, невимушеність у поводженні. В чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження (Іван Франко, VI, 1951, 9).

8. розм., рідко. Вільний від праці час. Ходім лишень к моїй господі, Там поговорим на свободі (Іван Котляревський, I, 1952, 153).

УКРЛІТ.ORG_Cловник

Свобода, ди, ж. Свобода. Чи треба там непогоди, де єсть щастя і свобода. Чуб. V. 236.

«Словники України on-line»

   відмінок   однина    множина 
   називний   Свобо́да   Свобо́ди 
   родовий    Свобо́ди   Свобо́д 
   давальний  Свобо́ді   Свобо́дам 
   знахідний  Свобо́ду   Свобо́д 
   орудний    Свобо́дою  Свобо́дами 
   місцевий   Свобо́ді   Свобо́дах 
   кличний    Свобо́до   Свобо́ди

Види свободи

Види свободи можна розділити на три категорії:

свобода волі людини — свідома свобода вибору у житті, приватних життєвих рішеннях, обранні життєвих пріоритетів, організації свого життя тощо

суспільна свобода громадянина — права людини в суспільстві та державі, регульована законами.

духовна свобода особистості — християнське розуміння свободи духа від рабства гріху та гріховним страстям (тобто від своїх же пристрастей та злих навичок, напр. від гніву, нетерпеливості, осуду, сладострастя, жадібності, заздрості, надмірних пожадань плоті тощо)

Етика

В етиці «свобода» пов'язана з наявною свободою волі людини. 

Свобода волі накладає на людину відповідальність і ставить в заслугу його слова та вчинки.

Вчинок вважається моральним лише в тому випадку, коли здійснюється свободною волею, є свободним волевиявленням суб'єкта.
В цьому сенсі етика направлена на усвідомлення людиною своєї свободи і пов'язаної з нею відповідальності.

Право

У праві свобода пов'язана не просто з відповідальністю суб'єкта за свої дії, яка має на увазі його свободу волі, але й з «мірою» відповідальності — «рівня» відповідальності вчинків. Встановлення цієї міри відповідальності за діяння викликано вимогою справедливості, справедливого присуду — «міри» покарання.

У праві — закріплена в конституції чи іншому законодавчому акті можливість певної поведінки людини (наприклад, свобода слова, свобода віросповідання) і т. д.). Категорія «свобода» близька до поняття «право» в субєктивному розумінні, однак останнє має на увазі наявність більш чи менш чіткого механізму для реалізації і за звичай відповідного обов'язку держави чи іншого суб'єкта здійснити яку-небудь дію (наприклад, надати роботу у випадку права на працю). У такому випаду, свобода (як і право в суб'єктивному розумінні) — це міра можливої поведінки суб'єкта суспільних відносин. Вона (свобода) є протилежною обов'язку, який є мірою належної поведінки суб'єкта суспільних відносин.

З іншого боку юридична свобода не має чіткого механізму реалізації, вона кореспондується із відповідальністю стримуватися від здійснення яких-небудь дій, які порушують дану свободу дій.

Філософія

У філософському широкому розумінні свобода це — можливість чинити так, як хочеться. Інколи під цим мається на увазі, що це — свобода волі. Проблема свободи в історії філософії ускладнюється тим, що багато мислителів намагалися вивести зі сутності свободи обов'язок людини, прагнули або взагалі не вживати поняття свободи, або вживати, обмеживши його певним чином. Але обов'язок ніколи не може випливати зі самої свободи, а лише з етичних міркувань. Будучи необмеженою за своєю сутністю, свобода якраз повинна мати на увазі етику (див. Етика), щоби зробити людей повністю відповідальними за все те, що вони роблять і дозволяють робити іншим; див.: Атеїзм, Детермінізм, Первородний гріх, Доречність, Індетермінізм, Лібералізм. Доказом реальності свободи як такої проводиться онтологією у вченні про шари, в психології — аналізом образливої для нормальної людини характеристики її як «безвідповідальної», тобто як такої людини, яка не може відповідати за наслідки своїх дій, оскільки вона невільна (у значенні свободи).

В історії розвитку поняття свободи поняття творчої свободи поступово витісняє поняття свободи від перешкод (примусу, причинності, долі). В древній філософії (у Сократа і Платона) мова йде перш за все про свободу в долі (приреченні), потім про свободу від політичного деспотизму (в Арістотеля та Епікура) і про біди людського існування (в Епікура, стоїків, в неоплатонізмі). В Середні віки малася на увазі свобода від гріха та прокляття церкви, причому виникав розлад між морально необхідною свободою людини та і необхідною всемогутністю Бога. В епоху Відродження і наступний період під свободою розуміли безперешкодний всесторонній розвиток людської особистості.

За часів Просвітництва виникає поняття свободи запозичене з лібералізму і філософії природнього права (Альтузій, Гоббс, Гроцій, Пуфендорф; в 1689 в Англії — Білл про права), стримуване поглибленим науковим поглядом, що визнає панування всемогутньої природної причинності та закономірності. В нім. теології і філософії, починаючи від Мейстера, Екхарта, включаючи Лейбніца, Канта, Ґете та Шіллера, а також нім. ідеалізм до Шопенгауера і Ніцше, ставить питання про свободу як питання про постулат морально-творчої відповідності сутності і її розвитку. Марксизм вважає свободу фікцією; людина міркує і чинить у залежності від спонукань і середовища (див. ситуація), причому основну роль в її середовищі грають економічні відносини і класова боротьба. Карл Маркс визначав свободу як усвідомлену необхідність.

Український вчений О. М. Костенко запропонував так звану соціально-натуралістичну концепцію свободи, виходячи з принципу соціального натуралізму. Відповідно до цього принципу «основне питання філософії» має наступний вигляд: «Яка роль волі і свідомості Людини у світі, що існує за законами Природи?». Відповідь на це питання наступна: воля і свідомість дані Людині для того, щоб пізнавати закони Природи і жити у злагоді з цими законами. З цього випливає, що свобода — це можливість Людини жити у злагоді із законами Природи. Така концепція свободи є основою для так званого соціально-натуралістичного лібералізму.

Ілюстрації

Медіа

[1]

Вислови відомих людей про свободу

Мелетій Смотрицький: «Солодкою, неймовірно солодкою є свобода,
бо за неї, буває, легко віддають не тільки багатство, не тільки здоров'я, а навіть саме життя».
А. Камю: "Свобода — це, у першу чергу, не привілеї, а обов'язки.

Див. також

Свобода волі

Трансцендентальна свобода

Воля

Неволя

Ліберальний фемінізм

День Свободи

Свободи людини

ВО «Свобода»

Джерела та література

Т. Васильева. Дионис-Либер, бог свободных // Васильева Т. В. Комментарии к курсу истории античной философии. М., 2002, с. 311–315 Р. Сафрански. Вольные вариации на тему свободы // Позиции современной философии. Вып. 3. Современная философия в Германии. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004, с. 57-66 Костенко О. М. Культура і закон у протидії злу. — Київ: Атіка, 2008. — 352 с.

Зовнішні посилання

[Викицитати[2]]