Уганяти

Уганяти, -няю, -єш, сов. в. угнати, ужену, -неш, гл. 1) Гнаться, погнаться. А третій брат, менший, піша, пішаниця, за кінними, братами уганяє. АД. І. 107. Ти за дорогими напитками, бенкетами уганяєш. АД. IІ. 104. Вийми меч проти неситих, що за, мною уганяють. К. Псал. 2) Догонять, догнать. Де орду вгоню, там ю розроню. АД. І. 35. 3) Подниматься, подняться. Орел високо вгору вганяє. 4) Вбивать, вбить, вгонять, вогнать. Він його здоровенною булавою як улупить, то тик і вжене в землю. ЗОЮР. І. 30. Угнав його по коліна в землю. Чуб.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках.

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

УГАНЯТИ 2 (ВГАНЯТИ), яю, яєш, недок. і рідко УГНАТИ (ВГНАТИ), ужену, уженеш, док., розм.

1. за ким — чим. Бігти, гнатися. Аж до нього козак промовляв: «Старий татарине бородатий, Чого ти за мною уганяєш?» (Думи та історичні пісні, 1941, 21); * Образно. Давно колись, кажуть, на острів той дикий прибув чоловік з невідомих країв. Десь доля лихая вганяла за ним по всім світі, що він не знайшов ніде інде притулку (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 158); // за чим, перен. Прагнути, домагатися чого-небудь. [Золотницький:] Не будь нерозумний і не вганяй за дурницями. Цяцьками бавишся та бармами позлотистими! (Борис Грінченко, II, 1963, 533); — Інший іще скаже, що такий чоловік, як твій панотець, уганяє за славою! Химера! Слави треба мирові, а не тому, хто славен (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 196).

2. за ким. Бігати, упадаючи, залицяючись. [Мати:] Не випадає за парубком так дівці уганяти (Леся Українка, III, 1952, 225); : — За той час бавтеся добре та й не вганяйте дуже за дівчатами, — сказала й погрозила йому пальцем (Лесь Мартович, Тв., 1954, 264). ♦ Уганяти коло роботи, розм. — працювати з запалом, з завзяттям. Він почав уганяти і кидатися коло роботи, мов коло своєї (Іван Франко, V, 1951, 333).

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 373.

Зовнішні посилання

Уганять