Мимря
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 12:44, 18 квітня 2024; A.tiutiunnyk (обговорення • внесок)
Ми́мря, -рі, об. = Мимрій.
Сучасні словники
МИМРИТИ, рю, риш, недок., перех. і неперех. Говорити тихо, невиразно; бурмотіти. В однім селі був старенький піп, да мало що він тямив в писанії. Ото було як править службу, осідлає носа окулярами да й мимрить собі щось під носом (Україна сміється, I, 1960, 129); — Бач! плачуть, а лихо роблять! — мимрила Онися (Нечуй-Левицький, III, 1956, 210); Зрідка окремі фрази він вимовляв голосно, інші — мимрив крізь зуби і жестикулював (Юрій Яновський, I, 1958, 179); Спершись на ціпок, Беззубо мимрить [дідок] про жінок (Максим Рильський, Поеми, 1957, 151); * Образно. Циган б'є у бубон дзвінко. Плаче скрипка, мимрить бас... (Леонід Первомайський, II, 1958, 143).
Ілюстрації
|
|
