Люб

Люб, -ба, м. Милый. Од Бога люб, од попа шлюб, од короля весілля. Рк. Макс. На що люба любувала? ЗОЮР. II. 14.

Словник української мови (1970-1980)

Діалекте слово, що означає кохану людину.

"І з такою-то любою він дивиться на свої новенькі жовтенькі рукавички" (Марко Вовчок, I, 1955, 331); [Русалка:] "Вода ж не держить сліду від рана до обіду, так, як твоя люба або моя журба!" (Леся Українка, III, 1952, 189); "Такої великої люби видом не видали!" (Марко Черемшина, Тв., 1960, 211).

Словники

Тлумачення слова в інших словниках

Люб – лю́бий, (изредка, в нар. творч.) люб, мил; см. Люби́мый 2. [Од бо́га люб, од попа́ шлюб (Макс.)]. • Он нам люб – він нам лю́бий, до вподо́би, до ми́слі. II. Ми́лый, сщ. – ми́лий (-лого), лю́бий (-бого), люб (-ба), любко́, (редко) любе́ць (-бця́), коха́ний, коха́нок (-нка), ласк. миле́нький, любе́нький, лю́бонько, лю́бцьо, лю́бчик, коха́ночок (-чка). [(Мо́ре) зна́є, де мій ми́лий, бо його́ носи́ло (Шевч.). Піду́ шука́ть миле́нького, втоплю́ своє́ го́ре (Шевч.). А без лю́бого сама́ го́ре я горю́ю (Боров.). На що лю́ба любува́ла? (ЗОЮР. II). Проща́лася зі свої́м любко́м (Франко)]. • Ми́лая, сщ. – ми́ла (-лої), лю́ба (-бої и -би), лю́бка (-ки), коха́на (-ної), ласк. миле́нька, любе́нька, лю́бочка, лю́бонька, лю́бця. [Ми́лий ми́лу покида́є (Пісян). Підійшо́в під две́рі ми́лої (Крим.). Тепе́р свою́ лю́бу я везу́ до шлю́бу (Рудан.). Моя́ дале́ка лю́бка (Вороний). Проща́тися прийшо́в я, коха́на, з тобо́ю (Л. Укр.)]. • Ми́лые, сщ. – коха́нці (-ців), коха́нки (-ків), зако́хані (-них), люб’я́та (-б’я́т). • -лые бранятся, только тешатся – ми́лі посва́ряться – ще кра́ще поми́ряться. • -лого побои не долго болят – ми́лого дру́га ми́ла й пу́га.