Твердити

Твердити, -джу, -диш, гл. Дѣлать крѣпкимъ, укрѣплять. Не встояли ні підзамчанські хати, ні господарські тверджені палати. К. ЦН. 174.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

ТВÉРДИТИ, джу, диш, недок., перех., із спол. щ о.

Впевнено висловлювати що-небудь, настійливо говорити, запевняючи в чомусь. Побитий змагався з селянами, твердячи, що виплатив їм усе, а вони твердили, що не дістали нічого (Фр., VIII, 1952, 383); У долину Стрию на великі води прилітало багато журавлів. Очевидці мисливці твердили, що зрідка зустрічалися й лебеді (Чорн., Визвол. земля, 1959, 143); Він [В. І. Ленін] відстоює законне право українського народу на самовизначення.. І це в той час, коли царські сатрапи продовжували.. твердити, що ніякої України немає (Цюпа, Україна.., 1960, 36).

ТВЕРДЍТИ, джу, диш, недок., перех .

1. Говорити, повторювати те саме. Ротний так і накинувся на них звіром. Стоять москалі та одно твердять: «винуваті!» (Мирний, І, 1949, 223); Жінка з дивовижним терпінням слухала і знов рівним, ласкавим голосом твердила своє, завчене, видно, назавжди (Жур., Вечір.., 1958, 213); Похмуро твердив [Левко] своє: - Зробимо з панів юшку (Стельмах, І, 1962, 604).

2. заст. Багато разів повторювати що-небудь, щоб вивчити, запам'ятати. - Твердив, сину, вивчене, щоб не забути? - стріча Параска Василя у хаті (Мирний, IV, 1955, 80); Ніхто не питав, чи розуміють вони [учні] те, що твердять (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 48.

Ілюстрації