Мара

Мара, -ри, ж. 1) Призракъ, привидѣніе. Вони ж, бачивши його, що ходить по морю, думали, що се мара. Єв. Мр. VI. 49. Василина з’явилась і счезла, як мара. Левиц. Що ж се таке? Се не мара, моя се мати і сестра. Шевч. 340. 2) Злой духъ, разновидность чорта, обморочивающій людей, затемняющій имъ разсудокъ, чтобы завести ихъ въ опасное мѣсто. Чуб. І. 196. Туди мене мара несе, де грають музики. Гол. IV. 460. Убрався в сажу, як мара. A мара його знає, де він ся подів! A чортъ его знаетъ, куда онъ дѣвался! Каменец. у. 3) Сонъ, сновидѣніе, греза. Сон мара, Бог віра. Ном. № 11345. Чаще во мн. ч.: мари. Ой місяцюмісяченьку! не світи нікому, тільки мойму миленькому, як іде додому. Світи йому вдень і вночі і розганяй мари. ЗОЮР. II. 240. У Левицкаго употребл. въ значеніи: мечты. Не зросла вона в роскоші. Мари об таких хатах раскішних здались їй пустими.

Сучасні словники

Словник української мови у 20 томах:

МАРА́, и́, ж.

1. Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара.

[Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара (І. Нечуй-Левицький);

Пропадь, маро, розвійся, щезни! Для вас верхи й ліси безмежні, а дім мій мирний залишіть! (Б.-І. Антонич);

Отже, все лише вигадка: й отой гість у шкіряній шапці, й наші бесіди в кімнаті нічного притихлого будинку. Все вигадка, все мара... (І. Білик);

• Образно. Мара безземелля.., що була зникла на якийсь час, знов з'явилась і стала перед ним у грізній постаті (М. Коцюбинський);

• У порівн. А мати, їх сердешна мати, Немов з хреста сьогодні знята, .. Сидить бліда, немов мара (М. Старицький);

// Образ, що виникає уві сні; сновидіння.

Весь сон одігнали [соловейки], усю дрему й мару (Марко Вовчок);

Очевидячки [привиди] дня зливалися з сонними марами ночі – і лякали його (Панас Мирний);

Що ж це? Країна снів, нікчемна мара має таку владу над людиною? (О. Бердник).

2. розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили.

Пішов я, ледве дибаю, а тут ще анахтемська мара водить почала (О. Стороженко);

Вона плакала та примовляла крізь сльози: де та смерть її заподілася, що не прийде до неї при лихій годині! .. Ні, заховала її від смерті якась мара (М. Коцюбинський);

– Дивно, дивно! Мені видалося: звідти зирнула мара в жовтих шибках (В. Барка);

– Йди ти до мене, чортова маро! .. А той самий голос відказав: – Прийду, як настане пора! (Ю. Винничук);

// збірн. Нечиста сила.

[Кость:] А дивіться, справді якось немов сумно стало... Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась (С. Васильченко);

По болоту бродила прозоро-сива, зіткана з туману, Мара і малих бісенят у поділ сорочки збирала (В. Дрозд).

3. тільки мн., рідко. Мрії.

– Дев'ята година, а я сиджу та й марами бавлюся, мов закоханий! – скрикнув він (І. Франко);

Він .. заплющив очі, усміхаючись на ходу. О мрії-мари!.. (О. Довженко).

(1) Мара́ його́ (її́, їх і т. ін.) зна́є – те саме, що Бог (Госпо́дь, чорт, дия́вол, біс, ді́дько, кат, хто, чума́, сатана́, враг і т. ін.) його́ (тебе́, їх і т. ін.) зна́є (зна), що (куди́, як, які́ і т. ін.) (див. бог).

А мара його знає, де він ся подів (Сл. Б. Грінченка);

Сам він якийсь неприємний; мара його знає чому (М. Трублаїні);

Напуска́ти (насила́ти і т. ін.) / напусти́ти (насла́ти і т. ін.) мару́ див. напуска́ти;

(2) Що за мара́! – те саме, що Що за чорт? (див. чорт).

– Що за мара! – подумав Йон, перебираючи ногами та скоса поглядаючи на дівчину, – я її перше не бачив, здається... (М. Коцюбинський);

Він різко повернувся. Нікого в кімнаті, крім нього самого, не було. Що за мара? (В. Лис);

(3) Як (мов, ні́би і т. ін.) [та] мара́:

а) уживається для вираження неприязні до когось.

Дмитренко, як мара та, сидів над його [Чіпчиною] душею, чигав, як шуліка, коли Чіпка пристане на його раду (Панас Мирний);

б) хто-небудь дуже брудний, неохайний і т. ін.

А він і правда, як мара. Забородатів, обірваний, брудний, худющий і сумний (Микита Чернявський);

– А я молода була, то така модниця, страх. Усе на каблучках і накрашена. То тепер як мара ходжу. Все в майці, джинсах (Н. Сняданко);

(4) Яко́ї мари́, фам. – уживається для вираження незадоволення чиїмись діями, намірами і т. ін.; чому, навіщо, з якої причини.

[Микола (до Штефана):] Де Варвара? [Штефан:] Як і щоранку, не знати якої мари в ліс на коні повіялася! (Я. Галан);

– До коваля? Серед ночі? Якої мари? – здивувався Юрко (П. Козланюк).

МА́РА, и, ж.

Великий гризун родини свинкових, що має задні лапи коротші за передні й мешкає в Південній Америці.

Патагонська мара може пробігти велику відстань. Максимальна швидкість руху гризуна цього виду складає близько 45 км/год. (з наук.-попул. літ.);

Довжина тіла мари становить 50–75 см, вага від 9 до 18 кілограмів. І в плечах вона немаленька – до 45 см. Отакий цікавий гризун (з газ.).

Словник української мови:

МАРА, и, ж. 1. Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара. [Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара (Н.-Лев., II, 1956, 453); Радянського воїна обмацували руками, щоб пересвідчитися, чи це не видіння, не мара, не сон! (Чорн., Визвол. земля, 1950, 106); * Образно. Мара безземелля.., що була зникла на якийсь час, знов з'явилась і стала перед ним у грізній постаті (Коцюб., І, 1955, 117); * У порівн. А мати, їх сердешна мати, Немов з хреста сьогодні знята, .. Сидить бліда, немов мара (Стар., Поет. тв., 1958, 67); Так-то мертвою марою Місяць круг Землі іде І віщує нам собою Той кінець, що Землю жде (Сам., І, 1958, 80); // Образ, що виникає уві сні; сновидіння. Весь сон одігнали [соловейки], усю дрему й мару (Вовчок, І, 1955, 345); Очевидячки дня зливалися з сонними марами ночі - і лякали його (Мирний, І, 1954, 325).

2. розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили. Пішов я, ледве дибаю, а тут ще анахтемська мара водить почала (Стор., І, 1957, 113); Вона плакала та примовляла крізь сльози: де та смерть її заподілася, що не прийде до неї при лихій годині!.. Ні, заховала її від смерті якась мара (Коцюб., І, 1955, 39); // збірн. Нечиста сила. [Кость:] А дивіться, справді якось немов сумно стало... Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась (Вас., III, 1960, 176).

@ (Мара його (її, їх і т.ін.) знає де (куди і т . ін.) - те саме, що Чорт його (її, їх і т . ін.) знає де (куди і т . ін.) (див. чорт). А мара його знає, де він ся подів (Сл. Гр.); Напускати (напустити, насилати, наслати і т. ін.) мару на кого - заворожувати кого-небудь, напускати чари на когось. Шасть у хату Явдоха Зубиха, їх приятелька, конотопська відьма, що сама таку мару на них напустила і двері від них сховала (Кв.-Осн., II, 1956, 215); Що за мара! - те саме, що Що за чорт! (див. чорт). - Що за мара! - подумав Йон, перебираючи ногами та скоса поглядаючи на дівчину, - я її перше не бачив, здається... (Коцюб., І, 1955, 231); Якої мари - те саме, що Якого чорта (див. чорт). - До коваля? Серед ночі? Якої мари? - здивувався Юрко (Козл., Ю. Крук, 1957, 359).

3. тільки мн., рідко. Мрії. - Дев'ята година, а я сиджу та й марами бавлюся, мов закоханий! - скрикнув він (Фр., VIII, 1952, 378); Він.. заплющив очі, усміхаючись на ходу. О мрії-мари!.. (Довж., І, 1958, 87).

Тлумачний словник української мови. Томи 1-10 (А-О́БМІЛЬ)

МАРА́ и́, ж. Істота або предмет, що увижається комусь; привид (у 1 знач.), примара (у 3 знач.). Приклади: [Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара. (І. Нечуй-Левицький) Пропадь, маро, розвійся, щезни! Для вас верхи й ліси безмежні, а дім мій мирний залишіть! (Б.-І. Антонич) Отже, все лише вигадка: й отой гість у шкіряній шапці, й наші бесіди в кімнаті нічного притихлого будинку. Все вигадка, все мара.... (І. Білик) Мара безземелля.., що була зникла на якийсь час, знов з'явилась і стала перед ним у грізній постаті. (М. Коцюбинський) А мати, їх сердешна мати, Немов з хреста сьогодні знята, .. Сидить бліда, немов мара. (М. Старицький)

Образ, що виникає вві сні; сновидіння. Приклади: Весь сон одігнали [соловейки], усю дрему [дрімоту] й мару. (Марко Вовчок) Очевидячки [реалії] дня зливалися з сонними марами ночі – і лякали його. (Панас Мирний) Що ж це? Країна снів, нікчемна мара має таку владу над людиною? (О. Бердник)

розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили. Приклади: Пішов я, ледве дибаю, а тут ще анахтемська мара водить почала. (О. Стороженко) Вона плакала та примовляла крізь сльози: де та смерть її заподілася, що не прийде до неї при лихій годині! .. Ні, заховала її від смерті якась мара. (М. Коцюбинський) – Дивно, дивно! Мені видалося: звідти зирнула мара в жовтих шибках. (В. Барка) – Йди ти до мене, чортова маро! .. А той самий голос відказав: – Прийду, як настане пора! (Ю. Винничук)

збірн. Нечиста сила. Приклади: [Кость:] А дивіться, справді якось немов сумно стало... Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась. (С. Васильченко) По болоту бродила прозоро-сива, зіткана з туману, Мара і малих бісенят у поділ сорочки збирала. (В. Дрозд)

тільки мн., рідко. Мрії. Приклади: – Дев'ята година, а я сиджу та й марами бавлюся, мов закоханий! – скрикнув він. (І. Франко) Він .. заплющив очі, усміхаючись на ходу. О мрії-мари!... (О. Довженко)

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови у 20 томах

Словник української мови