Поблукати

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Поблука́ти, -ка́ю, -єш, гл. Поблуждать, побродить, поскитаться. Поблукавши мій Петрусь, до мене вп’ять вернувсь. Котл. НП.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПОБЛУКАТИ, аю, аєш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Борис Грінченко, II, 1963, 119); — Корівка хай собі пасеться, а я поблукаю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 436); // Ходити, їздити і т. ін. якийсь час, не знаючи шляху, напрямку. Поблукавши по селищу й дошукавшись, нарешті, інженерчиної квартири, він несміливо постукав у двері (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 94); // Їздити по світу якийсь час, часто змінюючи місцеперебування. Мало жив я, та чимало Поблукав по світу (Павло Грабовський, I, 1959, 583); Поблукали ми по світу У своїй мандрівці дальній, І відкрився наостаннє Нам Індійський океан (Микола Шеремет, У день.., 1962, 55).

  • Поблукати очима (поглядом) — те саме, що Блукати очима (поглядом) якийсь час (див. блукати). Джмелик присів на лаву, поблукав поглядом по стінах (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 539).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 621.

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання