Поблукати

Поблука́ти, -ка́ю, -єш, гл. Поблуждать, побродить, поскитаться. Поблукавши мій Петрусь, до мене вп’ять вернувсь. Котл. НП.

Сучасні словники

Словник української мови

ПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Блукати (у 1 знач.) якийсь час. Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Б. Грінченко); – Корівка хай собі пасеться, а я поблукаю (Григорій Тютюнник); Поблукавши пів години серед строкатої юрби, я відчув, що вже нагуляв собі апетит, і попрямував до невеликого ресторанчика (О. Авраменко, В. Авраменко); Поблукавши по селищу й дошукавшись, нарешті, інженерчиної квартири, він несміливо постукав у двері (Г. Коцюба); Нагода ще раз побачити таємничу господиню вабила його незмірно. Правда, довелося трохи поблукати, заки трафив на ту вуличку (Ю. Винничук); Поблукавши коридорами, знаходжу свою дев'ятнадцяту залу (С. Жадан); Мало жив я, та чимало Поблукав по світу (П. Грабовський); Поблукали ми по світу У своїй мандрівці дальній, І відкрився наостаннє Нам Індійський океан (М. Шеремет); Він, поблукавши світами й поклавши принагідно собі до ніг Нью-Йорк, Париж та Лондон, урешті завітав до столиці постмодернізму – міста Белград (Ю. Андрухович).

Ілюстрації