Довбатися

Довба́тися, -ба́юся, -єшся, гл. 1) Ковыряться. 2) Копаться, рыться. Все в кишені довбавсь. Кв. І. 9.

Сучасні словники

Тлумачний словник української мови

ДОВБАТИ, аю, аєш і рідко ДОВБТИ, бу, беш, недок., перех. 1. Ударяючи по чому-небудь, колупаючи щось, робити отвір, заглиблення і т. ін. Славко мав звичку сідати на.. ослоні та й довбати перед собою патиком у землі ямку (Март., Тв., 1954, 229); Добуває віла запоясник, мур довбає, твердий камінь креше, пробиває шпарочку вузеньку, подає до побратима голос (Л. Укр., І, 1951, 390); Гупав лом на ставу, певно, рибалки довбали нову ополонку (Кучер, Трудна любов, 1960, 402); // Відколупувати, відламувати шматки чого-небудь від основної маси. Не жалівши сили рук, Довбемо граніт бездушний Безвідрадним: «стук» та «стук» (Граб., І, 1959, 168); Вугіль вчились ви довбати В темній шахті, в глибині (Шпорта, Запоріжці, 1952, 58); // Ударяючи дзьобом, розбивати, пошкоджувати що-небудь або дзьобати щось (про птахів). Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий довбе ребра Й серце розбиває (Шевч., І, 1951, 325); Мундир із залізним хрестом мої партизани надягли на опудало в городі, щоб гави не довбали огірків (Ю. Янов., І, 1954, 66); Чути, як дятли довбають сухі дерева (Довж., Зач. Десна, 1957, 72); // Робити, виготовляти що-небудь, виколупуючи, вибираючи долотом, сокирою і т. ін. середину чогось. Біля куреня, на обрубкові, сидить Кирило, довбає коритце для води (Мирний, V, 1955, 141); Хома Хаєцький, висунувшись з ячейки, яку він цілу ніч довбав собі кайлом, терпляче вдивлявся в кущуваті зарості (Гончар, І, 1954, 104).

2. перен., розм. Довго й невпинно бити по якій-небудь цілі. Артилерія та мінометники люто довбали снарядами і мінами доти, в яких засіли оборонці застави (Збан., Між.. людьми, 1955, 60); Довбав кулемет, Видовбував душі, і дубом присохлим Тіла задубілі лягали в замет (Перв., II, 1958, 406).

3. перен., розм. Безперервно і надокучливо повторюючи те саме, нагадувати про що-небудь. Ув'язалася [мати] з Соломією, прилипли, як шевська смола. Довбають і довбають їй у голову одно (Кучер, Прощай... 1957, 346); На дятла схожий, суддя довбає й довбає своє (Перв., II, 1958, 59); // Різко критикувати кого-небудь. [Катерина:] Це нашого брата можна довбати і за план, і за якість, і за раціоналізацію, і за собівартість... (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 63); Почалися дебати, І мене - хто у лоб, хто в обхід, Стала молодь довбати (Криж., Срібне весілля, 1957, 302).

4. перен., розм. Неодноразово повторюючи, вивчати що-небудь; зубрити. Коли б воля - побіг би він тепер на улицю до хлопців, у м'яча грати..! Ніт же, сиди над сією осоружною книжкою, довби її... (Мирний, IV, 1955, 28).

Ілюстрації

x140px

Див. також

Синоніми

Возитися розм. (займатися чимсь клопітним, що вимагає багато часу), ВОВТУ́ЗИТИСЯрозм.,ДОВБА́ТИСЯ, ДОВБТИ́СЯрозм.,КОПА́ТИСЯрозм.,ДЛУ́БАТИСЯрозм.,ПО́РПАТИСЯрозм.,ПО́РПЛИТИСЯрозм.,ПО́РПЛЯТИСЯрозм.,МОРО́ЧИТИСЯрозм.,ВОЛОВО́ДИТИСЯрозм.,ВАЛА́НДАТИСЯрозм.,ЯЛО́ЗИТИСЯрозм., ШПО́РТАТИСЯрозм.,ШУПО́РТАТИСЯдіал.,МУСУВА́ТИСЯдіал. (повільно). Заклопотана та серйозна, вона возилася коло чогось у сторожці-кухні (С. Васильченко); Командир.. вовтузився з кількома бійцями в кутку біля недавно одержаних автоматів (О. Гончар); Христя довбається над мережкою (Панас Мирний); Зіпсувався мотор. Шофер длубався в ньому аж до вечора (Ю. Мокрієв); В кінці вулиці, на тротуарі, порпався біля мотоцикла незнайомий юнак (Я. Качура); Побачив Барабаш, що тракторист біля трактора морочиться, підійшов, спитав, що трапилось (А. Головко); [Убийбатько:] Ти все ще з доповіддю.. воловодишся? (І. Микитенко); Чумарка на Якові була застебнута на гаплички, і хлоп’я довго мусувалося, поки одстебнуло її (П. Мирний). - Пор. 2. господарюва́ти, 1. по́ратися.

Копирсатися (проникаючи всередину чого-небудь, перебирати, перевертати, перекладати, виймати, шукати щось), КОЛУПА́ТИСЯ, ПО́РПАТИСЯ, ПО́РПЛЯТИСЯ[ПО́РПЛИТИСЯ]розм., КОПА́ТИСЯрозм., РИ́ТИСЯрозм., ШПО́РТАТИрозм., ШПО́РТАТИСЯрозм., ДЛУ́БАТИСЯрозм., ДОВБА́ТИСЯ[ДОВБТИ́СЯ]розм., ШУПО́РТАТИСЯдіал., ШУ́РПАТИСЯдіал.Аня надто довго копирсалася в сумці (С. Голованівський); Моторист колупався в моторі (П. Загребельний); Він патиком порпається в купі приску і викидає на сніг дві картоплини (М. Стельмах); З дверей ліворуч обережно входив Яніна.. Копається в паперах, бере кілька аркушів, починає читати про себе (Л. Смілянський); Раз півень, риючись даремно у садку, Побачив ворох жита на току (Л. Глібов); Вона опустила погляд і, стиснувши вуста, шпортала, змішана, зонтиком у траві (О. Кобилянська); Пазюк довго шпортався за пазухою, поки не витяг звідти зім’яту брошурку (П. Колесник); Семенець стояв серед шляху один, длубався в своєму гаманці і щось бубонів сам до себе (С. Васильченко); На цей раз з старшим усі надзирателі ходять. Стукають у ґрати, довбуться в матрацах, сіпають хлопців, рубці мацають їм (А. Тесленко).

Шукати (намагатися знайти, виявити когось, щось, часто сховане, загублене тощо), ВІДШУ́КУВАТИ, РОЗШУ́КУВАТИ, ДОШУ́КУВАТИСЯ, ПОШУ́КУВАТИ, НАШУ́КУВАТИрозм.,ШУКА́ТИСЯдіал.,СЬКА́ТИдіал.;ША́РИТИрозм. (перев. навпомацки); ШАРУДІ́ТИрозм. (навпомацки, спричиняючи слабкий шелест); НИ́ШПОРИТИ, ША́СТАТИрозм.,ШНИ́ПОРИТИдіал.,ШПА́ТИдіал. (у різних місцях); ДОВБА́ТИСЯ[ДОВБТИ́СЯ]розм.,ШПО́РТАТИСЯ[ШУПО́РТАТИСЯ]розм.,ШПИРА́ТИдіал. (перебираючи, ворушачи); ПІДШУ́КУВАТИ, ВИШУ́КУВАТИ, ГЛЯДІ́ТИ, ПРИШУ́КУВАТИрозм.,ДОШУ́КУВАТИрозм. (когось або щось потрібне, придатне). - Док.: відшука́ти, розшука́ти, дошука́тися, нашука́ти, ви́ськати, ви́нишпорити, підшука́ти, ви́шукати, пришука́ти, дошука́ти. Нема Насті до ночі; нема уночі; не прийшла і вдень. Посилала пані шукати. Шукали ми, не знайшли (Марко Вовчок); Кілька разів виділось їй, як їде вона в незнайоме місто, відшукує за адресою будинок (Ю. Мушкетик); - А мати вже тебе по всьому селі розшукувала, - нахилився я до Софрона (М. Стельмах); Після останньої війни він таки попогрів тут чуба, чистячи колодязь, дошукуючись замуленого джерельця, аж поки дошукався (О. Гончар); Пошукуючи копачів, він заходив до бараків, навідувався до приймальної контори будівництва (Г. Коцюба); Дехто з офіцерів нашукував біля клубу свою знайому (А. Хорунжий); Довго шукались за сим добром (А. Свидницький); Нема хури, не вернулися воли, і запорожця, хто зна, де його ськати (Г. Квітка-Основ’яненко); Шарила [Марія] сірників на карнизі, а ніяк не знайде, - де вона заділа їх? (А. Головко); Пішли ми по других хатах. Розглядали шафу з усяким збіжжям, шаруділи й поза шафою, обдивлялись всі куточки (Панас Мирний); - Це певно Кривоніс нишпорить по садку та потаєнці оглядає, кудою б можна крадькома найбезпечніше пройти в замок (І. Нечуй-Левицький); Так і зирите по чужих городах, так і шастаєте (М. Чабанівський); Не йдуть до хати, а стали коло одного вугла, шпортають, штуркають, шнипорять... (І. Франко); Шукають Сови, шпають по лісі (І. Франко); Стукають [надзирателі] у ґрати, довбуться в матрацах, сіпають хлопців (А. Тесленко); Щось пригадав [Панас], швидко зіскакує з полу, біжить за стіл і починає шпортатись по книжках (С. Васильченко); Довго не висидить [вітер].. Шукає. Нишпорить, шпирає (Г. Хоткевич); Відповідальні за організацію баз.. підшукували місця для влаштування складів (М. Шеремет); Глянула Килина в синє небо, - в ясній голубизні непорушно застиг шуліка, вишукуючи собі здобич далеко на землі (Є. Гуцало); - Коли я вам не вгоджу, то глядіть собі кращої наймички (М. Коцюбинський).