Лютування
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 20:02, 27 березня 2024; Doandriievska.fufkm23 (обговорення • внесок)
Лютування
с. Свирѣпствованіе. Лютуванням і кров’ю вони наситились уже вдоволю. Стор. МПр. 147.
ЛЮТУВАННЯ 1
я, сер. Дія за значенням лютувати1.
- Як скажений звір, що боїться води, труситься й лютує, забачивши її, ..так Чіпка кинувся, скочив угору... (Панас Мирний, I, 1949, 309);
- Ревуть, лютують вороги; Козацтво преться без ваги — І покотились яничари (Тарас Шевченко, I, 1963, 199);
ЛЮТУВАННЯ 2
я, сер., заст. Дія за значенням лютувати2.
- Він сідав, не роздягаючись, із поршнем од тракторного мотора в руках або з бачком, якого ніс лютувати (Юрій Яновський, Мир, 1956, 281).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 575.
