Швигати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 23:57, 20 травня 2023; A.kozachuk (обговорення • внесок)
Шви́гати, -гаю, -єш, гл. Бросать, кидать. Діти швигають їли мов стрілами. ЗЮЗО. І. 178.
Сучасні словники
ШВИРГА́ТИ (ШВИГАТИ), аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм.
1. Різко, з силою кидати кого-, що-небудь; шпурляти. Олекса поліз у кут і почав швиргати звідти тріски, суччя, дрова (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 386); — Що-о? — кричить Прокіп і зозла швиргає макогін у кочерги, так що вони торохтять там, як кості мерців (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 97).
2. перен. Швидко, мимохідь, недбало казати, висловлювати щось; кидати.
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Джерела та література
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{Факультет романо-германської філології}}}]]
