Скіглити

Скі́глити, -глю, -лиш, гл. = Скиглити.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках СКИГЛИТИ, лю, лиш, недок.

Підвивати, жалібно чи радісно повискувати (про собак та інших тварин); скавучати. Барбос і брехав, і заливався, аж вив, аж скиглив, неначе вів кого за поли од воріт до причілка (Нечуй-Левицький, I, 1956, 87); [Кассандра:] Гієни бродять по руїнах Трої і лижуть кров іще живу... гарячу... обнюхують ще незастиглі трупи і радо скиглять... (Леся Українка, II, 1951, 307); Улицею біжить чиєсь собача. Воно метушиться на всі боки, нюхає слід і тихо скиглить (Степан Васильченко, I, 1959, 341);
перен., розм. Набридливо скаржитися, жалітися на що-небудь; плакатися. Якщо ти поводишся зле із сім'єю. Не скигли, що смерті бажають твоєї (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 245); [Килина (Заводить):] Втопила ж я головоньку навіки за сим п'яницею! [Лукаш:] Мовчи! Не скигли!! (Леся Українка, III, 1952, 258); — І це може бути, — погоджується Мірошниченко і дивується, чому Григорій Михайлович не скиглить і не нарікає на свою долю. А нарікати є на що (Михайло Стельмах, II, 1962, 99);

// Набридливо просити що-небудь; канючити. Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Борис Грінченко, I, 1963, 360); — Сьогодні ще зранку ходить [дитина] за мною слідком, — розказує далі пані, — скиглить: дайте, мамо, копійку, в театр на кумедію піду (Степан Васильченко, I, 1959, 211).

Ілюстрації

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]] 1. Підвивати, жалібно чи радісно повискувати (про собак та інших тварин); скавучати. Барбос і брехав, і заливався, аж вив, аж скиглив, неначе вів кого за поли од воріт до причілка (Нечуй-Левицький, I, 1956, 87); [Кассандра:] Гієни бродять по руїнах Трої і лижуть кров іще живу... гарячу... обнюхують ще незастиглі трупи і радо скиглять... (Леся Українка, II, 1951, 307); Улицею біжить чиєсь собача. Воно метушиться на всі боки, нюхає слід і тихо скиглить (Степан Васильченко, I, 1959, 341); // Видавати звуки, що нагадують плач (про птахів). Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче (Тарас Шевченко, I, 1963, 62); Все живе затихло, примовкло, тільки сови та пугачі літали над головами Кобзи і Марка, скиглили, пугикали та й ще більш додавали суму (Олекса Стороженко, I, 1957, 341); Над самими хвилями, часом торкаючись крилом води, летіли сполошені чайки й скиглили: «Ки-и-ги... Ки-иги!..» (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 335); // розм. Жалібно плакати (про людину). Хлипа з голоду дівчатко З-під рядна в кутку; Під грудима [грудьми] немовлятко Скигле в сповитку (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 165); Плакала, тужила мати. — Ну, годі скиглити, стара, — сказав Бульба. — Козак не на те, щоб возитися з бабами (Олександр Довженко, I, 1958, 219); Тепер сестричка Орися — лікар, завідує в районі родильним домом, діточок вона лікує, щоб здорові були і не скиглили (Остап Вишня, II, 1956, 284); // що і без додатка, розм. Тужливо, сумно співати, грати. Тут, серед поля, скиглить голодний люд свою голодну пісню... (Панас Мирний, I, 1954, 344); Вечорами у Липки Йдуть буржуйські синки. В кабаре скиглять скрипки, Ллються вина п'янкі (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 355); Хрипить орган... Скиглить скрипка... (Остап Вишня, I, 1956, 51); // Вити (про вітер). Піднялась страшенна хуртовина.., а мене так і валить, так снігом і заміта; кричу, так що з мого крику, коли вітер на десять голосів і реве,.. і скиглить, і гоготить!.. (Олекса Стороженко, I, 1957, 102); Не спиться мені глупої ночі. Сиджу та слухаю, як скиглять вітри на чужині (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 33).

2. розм. Утворювати різкі, пронизливі звуки (про механізми, машини та ін.). Стукають молотки, скиглять терпуги, спалахують сліпучі вогні електрозварювання... (Остап Вишня, I, 1956, 328); Сичать паровози. Скиглять вагонетки (Яків Качура, II, 1958, 92).

3. перен., розм. Набридливо скаржитися, жалітися на що-небудь; плакатися. Якщо ти поводишся зле із сім'єю. Не скигли, що смерті бажають твоєї (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 245); [Килина (Заводить):] Втопила ж я головоньку навіки за сим п'яницею! [Лукаш:] Мовчи! Не скигли!! (Леся Українка, III, 1952, 258); — І це може бути, — погоджується Мірошниченко і дивується, чому Григорій Михайлович не скиглить і не нарікає на свою долю. А нарікати є на що (Михайло Стельмах, II, 1962, 99); // Набридливо просити що-небудь; канючити. Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Борис Грінченко, I, 1963, 360); — Сьогодні ще зранку ходить [дитина] за мною слідком, — розказує далі пані, — скиглить: дайте, мамо, копійку, в театр на кумедію піду (Степан Васильченко, I, 1959, 211).