Хукнути

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Хукнути, -ну, -неш, гл. Одн. в. отъ хукати. Дохнуть, дунуть ртомъ.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ХУКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до хукати. Хукни ти, моя дружино, У віконечко на скло: Подивись, як замітав Сніг і церкву і село (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 112); — Не весело, не весело... Та й не дуже душно. Гляньте! — І він з силою хукнув у повітря. Біля його рота виріс білий хвіст пари (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 26); Він здійняв окуляри й, хукнувши, легенько почав протирати їх хусткою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 225); Татош прийшов і хукнув на молоко, і воно невидячки стало студене (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 85); Таке настирливе підглядання починало дратувати Байду. Сьогодні він вирішив перехитрити верткого чоловіка і, підморгнувши Ількові, хукнув на каганець (Петро Панч, I, 1956, 444); — Ху! — хукнув Тимофій. — Якого тобі жениха треба? — Сватай, Тимофію, — хтось сказав з купи, що почала збиратися кругом їх (Панас Мирний, III, 1954, 88); Суддя пробіг жадно очима відозви й аж витер рясний піт з лоба, хукнувши (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 378).

Ілюстрації

Хукнути.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Словник Грінченка Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Зовнішні посилання