Рознімати

'Розніма́ти, -ма́ю, -єш, сов. в. 'розняти, -німу, -меш

Словник Грінченка

Розніма́ти, -ма́ю, -єш, сов. в. розняти, -німу, -меш, гл. 1) Разнимать, разнять, раскрывать, раскрыть. Заліпилися мої карі очі, не можу я розняти. Чуб. V. 950. Зуби ножем рознімали, щоб води влити, так сціпила (зомлівши). Харьк. 2) Разнимать, разнять, развести. Як же вчепились вони — така буча збилася, що ледві розняли їх. МВ. II. 184.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

РОЗНІМАТИ і рідко РОЗДІЙМАТИ, аю, аєш, недок., РОЗНЯТИ, німу, німеш і рідко РОЗДІЙНЯТИ, дійму, діймеш, док., перех.

1. Роз'єднувати, відділяти одне від одного що-небудь з'єднане, зімкнуте, стулене і т. ін. Зажмурює [Мирон] очі. Ов, не видно нічого. Рознімає: видно й чути (Іван Франко, I, 1955, 234); Принесли води, — збризнули, — ні волосиною не повела [мати]. Розняли ножем зціплені зуби, линули у рот води (Панас Мирний, I, 1954, 361); Арсенько розняв кулак (Микола Трублаїні, I, 1955, 155); // Розводити (руки) в боки. Гримала аж розняв руки з дива: справді, чим би люди землю орали, якби не було плуга? (Осип Маковей, Вибр., 1954, 161); — Я Парасю люблю! От-та-ак люблю! — розняв Володислав широко руки, і йому радісно заблищали очі (Григорій Епік, Тв., 1958, 100); // Роз'єднувати руки тих, що побилися об заклад або уклали між собою яку-небудь угоду. Раз побився Максим на взаклад [об заклад], що вип'є кварту й не буде п'яний. Заклад на п'ять карбованців. Товариші розняли руки (Панас Мирний, I, 1949, 222).

2. Примушувати розійтися, насильно розводити тих, що б'ються; розбороняти. Радці сопли, лаялися і тупотіли на місці, зчепившись в одну купу, і важко було зрозуміти, хто б'ється, а хто рознімає їх (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 368); Як же зчепились вони — така буча збилася, що ледве розняли їх (Марко Вовчок, I, 1955, 245).

Ілюстрації

Джерела та література

Словарь української мови. Том ІV: Р-Я. 1909. — Стор. 53. Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 751.