Розлучник

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Розлучник, -ка

Словник Грінченка

Розлучник, -ка, м. Разлучитель. Допоможи мені, моцний Боже, розлучника вбити, най не ходить, де я ходжу дівчину любити. Чуб. V. 385.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

РОЗЛУ́ЧНИК, а, чол., розм. Той, хто розлучає або розлучив кого-небудь із кимсь. — Промов слово, скажи, хто розлучник наш? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 419); [Дмитро:] Знаю я, хто розлучник мій, хто наступив мені ногою на горло! Ти в панича закохалася ..! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 192).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png

Джерела та література

Словарь української мови. Том ІV: Р-Я. 1909. — Стор. 49.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 731.