Шептати

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Шептати, -пчу, -чеш, гл. 1) Шептать. Тихо стало в хаті, тілько наймичка шептала: «Мати.... мати.... мати....» Шевч. 107. Пішов шелест по діброві, шепчуть густі лози. Шевч. 31. Про тебе і в шпиталях шепчуть — говорятъ хвастливому. Ном. № 2584. 2) О знахарствѣ: пришептывать. Не так буде, як ворожка шепче, а так буде, як Бог дасть. Ном. № 234. 3) Наговаривать, наушничать.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ШЕПТАТИ, шепчу, шепчеш, недок.

1. перех. і неперех. Говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки. — Нічого не можна було розслухати, що їй там бабуся шептала (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 196); — Господи, боже! де ж твоя правда?.. — шепче Чіпка. — Де її шукати?.. (Панас Мирний, I, 1949, 252); Ганна шепче: — Слава... слава богу! Ходи сюди, не лякайся... Вийди, Катре, з хати: Я щось маю розпитати, Дещо розказати (Тарас Шевченко, I, 1963, 322); — Коли так через півгодини, чую, щось потихеньку — трісь, трісь. Я тоді й шепчу командирові полка на вухо: зараз, кажу, стіна завалиться у бо вже тріщить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 261); — Максиме, я збігаю за лопатою, — шепче Костянтин (Михайло Стельмах, I, 1962, 437); * Образно. Соломія сиділа перестрашена та прислухалася, про що шепче морок (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 358); Квіти пахучі гнуться в коханні, Шепчуть про щастя, про вроду (Максим Рильський, I, 1960, 113); // перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін. Пішов шелест по діброві; Шепчуть густі лози. А дівчина спить під дубом При битій дорозі (Тарас Шевченко, I, 1963, 7); Шепче осика незмінно, Місяць, мовчить в вишині... (Максим Рильський, I, 1956, 46); Шепче вітер на валу, Гонить хвилю немалу (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 39). ♦ В обидва вуха шептати див. обидва; Шептати в ніс див. ніс.

2. неперех., з ким, також із сл. один до одного, між собою. Розмовляти тихо, пошепки; шептатися. Багатий шепче з кумою, а убогий з сумою (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 73); Писарці показували пальцями на Олександру, шептали щось один до одного, сміялись (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 39); * Образно. Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен по Дунаю Один за водою (Тарас Шевченко, I, 1963, 144); Чуєте: зерна лягають в, ріллю. Шепчуть про щось між собою (Микола Гірник, Стартують.., 1963, 15).

3. перех. і неперех., розм. Передавати чутки, поговори, розмови. Післанці [посланці] з Корчина й Тустаня говорили: — ..Шепчуть люди, що хотять [бояри] запродати шляхи наші монголам (Іван Франко, VI, 1951, 55); [Печариця:] Бажав би я знати, що то за секрети шепче одна панночка другій на вушко? (Панас Мирний, V, 1955, 145).

4. перех. і неперех., від чого, над ким — чим, заст. Чаклуючи, промовляти наговір, приворот. Без знахурок та без ворожок не обійшлось: виливали переполох, вмивали від уроків, шептали від очей і що не робили — усе нічого та й нічого... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 444); Ворожки шептали над Маріорою, підкурювали її, поїли зіллям — нічого не помагалось (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 228); — І шептати вміє [Мар'яна]? — Ні, цим не грішить. Коли хтось приходить з хворобою, яку не може вилікувати, одразу до лікаря посилає (Михайло Стельмах, II, 1962, 272).

Ілюстрації

Шиптати 11.08.jpg Шиптати 11.09.jpg Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Академічний тлумачний словник(1970—1980)

Зовнішні посилання