Зімняти

Зімня́ти, -ся. См. Зім’яти, -ся.

Сучасні словники

1. Необережно поводячись із чимось, торкаючись чого-небудь, зробити нерівним, пом'ятим. Приміряла [внучка віночок] ще раз і стала казати: «Уже й занесіть ви... я ж можу зім'яти!» (С. Ол., Вибр., 1959, 154); // Скуйовдити (волосся). Губернатор подумав трохи, зім'яв собі чуб.. і каже: - Так, ваша правда (Кв.-Осн., II, 1956, 289); // Зібгати, зіжмакати що-небудь жужмом. Арсен зім'яв телеграму й жбурнув у кошик (Дмит., Розлука, 1957, 108); // Дуже пошкодити ударами, поштовхами; побити, попсувати. Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім'яти її (Трубл., Шхуна.., 1940, 278); // безос. - Ох, як же тобі тіло зім'яло та покалічило..,- перековтуючи жаль, подумав Тимко і прикрив братові простирадлом ноги (Тют., Вир, 1964, 349); // Покрити складками, зморшками (обличчя).

2. Пригнути, притоптати до землі (рослини). Таня ступала обережно, боячись зім'яти квітки (Бойч., Молодість, 1949, 206); // розм. Збити кого-небудь з ніг, притиснути до землі, придавити. Тут [на ярмарку], якщо загавишся, то зімнуть тебе вмить, перейдуть, затопчуть (Гончар, І, 1959, 45).

3. Швидким натиском порушити бойовий порядок, розладнати чиї-небудь ряди. Користуючись раптовістю нападу, гітлерівці хотіли одним ударом танкових з'єднань зім'яти наші прикордонні пости, прорватися в глиб країни (Цюпа, Назустріч.., 1958, 183); // Перемогти кого-небудь, зламати опір. Вперед пішли солдати і зім'яли Ворожу силу (Рильський, II, 1960, 326).

4. перен. Морально принизити кого-небудь, зменшити вияв якихось почуттів і т. ін. Але що варто було оцьому дідуганові прилюдно осоромити мірошника, зім'яти його гордість (Стельмах, І, 1962, 148); Радощі ці трохи зім'яв, порушив чорнобородий, з величезними, як сливи, очима кочегар Волков (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 79).

5. Давлячи, стискуючи, мнучи, очистити що-небудь від чогось. - Ставай, Микито, . .конопель зімни, біжи, Микито, на город, зілля нарви... (Вас., І, 1959, 276).

Ілюстрації