Чуть

Чуть, нар. Чуть, едва. Іде, чуть не плаче. Шевч. 165. Чуть живу пустив. Рудч. Ск. І. 178.

Сучасні словники

Етимологія слова. [1]

ЧУТЬ — «ледве, трохи»

• запозичення з російської мови;
• р. чуть «ледве» виникло в результаті семантичної видозміни форми інфінітива чуть, др. чути «відчувати» 
(до переосмислення дієслівних форм пор. укр. мов, мовля́в, хай, р. пусть і т. ін.);
• зіставлення з дангл. hyse «син; юнак», перс. kōda «дитина», ав. kutaka- «маленький» (Scheftelowitz WZKM 34, 218) помилкове;
• р. чуть, бр. чуць, др. чути «можливо, навіть».

Словник української мови у 20 томах.

ЧУТЬ, присл., розм.

Те саме, що ледь.

Іде чуть не плаче. Чуть живу пустив (Сл. Б. Грінченка); Чи тямки тобі, як ми втікали з Братського на Запорожжя та на дорозі зустріли одну чорнобривеньку і ти чуіь-чуть був не проміняв запорозької волі на її чорні брови? (Т. Шевченко); Люблю похмурі дні, коли крізь сині хмари Чуть пробивається проміння золоте І ллє у тумані на землю тихі чари (М. Рильський).

Ілюстрації